ХМЕЛЬНИЦЬКА ОБЛАСНА ГРОМАДСЬКО-МОЛОДІЖНА ГАЗЕТА виходить з 14.02.2008 Передплатний індекс 99876

Олександр: "Добровольчі батальйони йдуть першими"

Електронна адреса Друкувати PDF

Колишні хмельницькі самооборонівці 3-ї сотні, а нині вояки добровольчих батальйонів його називають Саша Чуб. Він киянин. Але так сталося, що під час Революції Гідності, Олександр здружився з хмельничанами і став одним із самооборонців 3-ї Хмельницької сотні. А потім, коли навесні минулого року Росія віроломно, без оголошення війни, вторглася на територію України, Олександр став добровольцем легендарного батальйону «Айдар», котрий увійшов в історію, як один з найбільших і неоднозначних за масштабами і змістом своєї діяльності.

 

З Олександром вперше зустрілася на Майдані в час, коли ще не висохла кров «Небесної сотні», в час, коли хоронили наших перших жертв і Героїв. Тоді я написала про захисників Майдану і розмістила їх фото на першій сторінці. Тодішній оборонець, а нині айдарівець теж потрапив на світлину. Каже, що береже той номер газети і досі. Потім була війна, куди він пішов добровольцем. Були поранення, контузія, шпиталі. Спочатку Старобільськ, потім Харківський шпиталь, де після 10-денного перебування в комі і невтішних прогнозів лікарів – таки отямився, побачив обличчя мами і - вижив наперекір усім смертям! Нещодавно Олександр завітав до Хмельницького, аби зустрітися з своїми друзями і погодився на відверту розмову.

«На війні, або як влада називає її АТО, - розповідає Олександр, я фактично з 15 серпня 2014 року, а офіційно з 18 лютого минулого року. Весь цей час перебував на Луганщині в різних місцях. Хочу сказати, що мене одразу здивував сам клімат цієї місцевості. Уявіть собі: вересень місяць – вдень температура сягає від +20 до 25 градусів, словом, майже, жара, а от вночі температура може падати нижче нуля… Встаєш зранку, в наметі «Б-р-р» від холоду, береш бігом чайник, щоб зігріти замерзлу воду.»

День на війні: «Доброго ранку» і «На добраніч»…

Чи багато хто з нас задається питанням, що означає прожити день на війні? Вірніше добу. Бо вдень, як стверджують наші захисники, ще більш-менш спокійно, а обстріли починають зранку, а потім з настанням темряви і, звісно, з закінченням робочого дня спостерігачів ОБСЄ, бойовики починають гатити по наших позиціях. Гатять з різної зброї: від стрілецької до гармат і танків. Доба на війні: рахунок йде на години, хвилини, секунди. Але по-іншому. Як? Мабуть, на це не відповість ніхто. Немає таких слів. Це треба відчути. Глибиною серця. Нерву. Клітини. Кожну мить ти дивишся у вічі смерті. І вічності. Своєї власної і свого побратима. Кожну мить на війні проживають, як першу і останню. І тоді по-іншому дивишся на життя. Життя, яке вже назавжди залишиться «до» і «після»…

Кому війна – кому «мать родна»

«Я йшов на війну, - продовжує розповідь айдарівець, - і мав той самий кітель (…) що з Майдану, бушлат, штани і берці видали ЗСУ. Але берці такі, що я в них пробув 2 години на посту і більше не витримав… Товариш дав мені інші, літні, якраз підійшли. .. Ще до теми приклад. Восени минулого року ми тут, в Хмельницькому, «вибили» за допомогою спонсорів 12 комплектів зимової форми на весь наш загін. Їх шили нам на замовлення. Так чи хоч один комплект доїхав?.. Другий приклад. Коли лежав в «больничці» у Старобєльську, якось зайшов у магазин і побачив у продажі за 39 гривень нашу «гостівську» тушонку з тим самим серійним номером, що привозили нам (чи ніби нам?) від Міноборони… А загалом, хочу сказати, якби не волонтери – здохли б з голоду. Тільки завдяки нашим волонтерам вижили: везли фурами все - від картоплі до консервації».

«Добровольчі батальйони йдуть першими»

Добровольці на війні – явище не нове: вони були завжди, є і будуть. Але наскільки не нове, настільки ж особливе. Адже першими на захист своєї рідної землі і домівки підставляють груди справжні патріоти. Вони сіль землі, бо совість нації. Вони мають гаряче серце і таку ж вдачу. Та хіба їм не страшно на війні?

Звичайно, страшно. Але, хто, як не Вони?

«Знаю, що були різні думки, - каже Сашко, - стосовно добровольчих батальйонів. Можливо комусь вони здавались непрофесійними, комусь – просто заважали. Але час на війні довів, що добровольці нічим не гірше, а в багатьох випадках і краще воюють за демобілізованих солдат ЗСУ. От, наприклад, ми йдемо захищати висотку: ми завжди перші, а позаду нас йдуть регулярні війська. Чому так? Озброєння в нас однакове, отож, йти маємо разом… Інколи трапляються зовсім курйозні випадки. Пригадую під одним з населених пунктів Луганщини стояла регулярна армія. Не знаю, що там відбулося, але коли ми дійшли до цього пункту (з нами був ще батальйон «Київ-1»), то побачили там покинуту напризволяще військову техніку, серед якої були танки, один БТР… Але танки були такі, що вони, або лише їдуть, або лише стріляють, тобто з двох треба було зробити один. Вирішили, щоб менш було помітно, приїхати вночі, взявши з собою механіків і танкістів. Але не тут то було… Як почали гатити з градів – прийшлося втікти.

Приїхали вже наступного дня. Але було пізно – «похазяйнували» без нас: позабирали все, а з Камазів познімали акумулятори. Мабуть, таки місцеві – їм треба за щось жити!»

ТV і правда про війну (або : "Хто стріляв?")

Те, що нині ЗМІ керують світом – аксіома, яка говорить сама за себе. Російські брехливі і агресивні ЗМІ, зомбуючи свій народ зробили війну. Наші українські ЗМІ, яких було дуже обмаль в теперішніх окупованих територіях, не спромоглися достукатись до розуму і сердець зросійщених мешканців, а вірніше – «населенія», яке так і не стало народом України. Тим більше, коли нині всі друковані видання переживають гостру кризу, коли деякі розумники лепечуть, що газети (а тим більше їх передплата) – це вчорашній день… Як хочеться сказати – та відкрийте ж ви свої вузькі зіниці і погляньте на світ! У світі – інформаційна війна. Брудна і страшна за наслідками. І їй потрібна противага інших ЗМІ – мета яких правда і духовний розвиток.

«Там на війні, - ділиться думкою Сашко, - ми, зазвичай після сніданку дивимось чи слухаємо новини по телевізору. І знаємо, що часто кількість загиблих передають, мʼяко кажучи, не точно. Та одного разу був випадок, коли мені хотілося взяти цеглину і пожбурити нею в телевізор… Та шкода, плазмовий! А як по-іншому можна реагувати, коли тобі з екрану просто нахабно брешуть про кількість загиблих. Адже я сам особисто знав, що тільки у нас в «Айдарі» тоді загинуло 47 чоловік… Тільки десятьох з них я знав особисто. Ніби вчора, ми сиділи разом, говорили, жартували… Словом (Сашко втирає непрохану сльозу) підтримували один одного, як могли… А в новинах передають про 7… Ну, як так?! Хоча, знаємо – журналісти тут ні при чому – їм так передають…

Або ж ті самі Мінські угоди... До них з самого початку було неоднозначне ставлення з нашого боку.Та й як могло бути інакше? Всім відомо - з російського боку їх просто ігнорували: гатили по нас день і ніч. Інколи не витримували нерви - і ... А потім приїздять і давай розбиратися: "Хто стріляв?"  Ми кажемо, мовляв, це не ми, це там, це та бригада... Їдуть до них: "Хто стріляв?" Їм у відповідь те саме: "Не ми, це, мовляв, там, "Айдар...  Загалом, за постріли з нашого боку грозили штрафними санкціями...""     

Війна грошей, олігархів, світла і темряви

Історія людської цивілізації свідчить, що війна завжди керується фінансовими інтересами однієї з сторін її учасників. На війні нелюди заробляють мільярдні статки. На війну списують всі невдачі і прорахунки невдалі політики. На війні є завжди невинні жертви. Війна – це завжди марна і безповоротна втрата людських життів. І, що найболючіше – надто молодого життя недосвідчених 20-річних хлопчаків. Війна ніщо і нікого не робить кращим. Але саме там одні стають патріотами, інші – зрадниками. Хтось може пройти крізь горнило і пекло війни і залишитися Людиною, а інший не витримує цього випробування, бо загострюються почуття некерованої агресії. На щастя, у мого співбесідника не розвинулась агресія, зумів зберегти світло у душі і волю жити далі. І це, мабуть, найголовніше випробування у житті.

Вікторія Поступ

 

Останне оновлення Неділя, 18 жовтня 2015 10:47  

Реклама

ТДВ «Хмельницькзалізобетон»

Пропонує вироби з деревини, виготовлені на німецькому обладнанні «weinig», двері виготовлення дверних полотен.

- дошка підлоги, блок-хауз, вагонка
- сходинки та під сходинки
- широкий вибір продукції зі складу та на замовлення

м.Хмельницький, вул.Чорновола, 31,т.64-51-97


КП «Цивільжитлобуд»

Проводить будівництво –1, 2, 3 – кімнатних квартир поліпшеного планування: вода, газ, індивідуальне опалення, дитячий майданчик, металопластикові вікна, утеплені стіни, парковка, офісні приміщення. Продаються приміщення під офіси, гаражі та магазини. Виконуємо будь-які будівельно-монтажні роботи.

м.Хмельницький, вул. Камʼянецька, 47,
т. 72-07-75, 65-85-03, 70-69-75, 050-824-91-64
www.civbuild.com

 


Будівельна компанія "Діта"

виконує усі види будівельних робіт вже 20 років.
Ми почали свою діяльність з невеликіх обсягів ремонтніх робіт.
Але сьогодні наша компанія досягля значних успіхів у сфері будівництва і є лідером ринку у нашому регіоні.
Компанія розвивається і рухається у ритмі нових тенденцій та технологій.
Ми будуємо те, що необхідно суспільству, країні та світу.
вул. Червоноармійська, 5
29009 м. Хмельницький

+38 (0382) 61 97 78
+38 (067) 381 20 40
e-mail: manager@dita.ua
www.pf-dita.com


З приводу розміщення реклами звертатися за тел. 65-59-01


 


29000, м.Хмельницький, Кам'янецька 47
т.65-59-01
tviypog@gmail.com

Шановні читачі !
Розпочалася передплата на друге півріччя. передплатний індекс 99876


Сертифіковано в Україні