ХМЕЛЬНИЦЬКА ОБЛАСНА ГРОМАДСЬКО-МОЛОДІЖНА ГАЗЕТА виходить з 14.02.2008 Передплатний індекс 99876

Ігор мріяв про квітучий сад

Електронна адреса Друкувати PDF

Я знала Ігоря особисто. Зустрілася з ним, як і з багатьма іншими, в Києві на Євромайдані у ті трагічні лютневі дні 2014 року. Тоді важко було зосередити свою увагу на чомусь, бо скрізь були гарячі сліди горя і відчаю. Та все-таки мою увагу привернув молодий, кремезний чоловік, як мені тоді здалося, з надто спокійним виразом обличчям. Він мовчазно сидів біля намету 3-ї сотні самооборони Майдану. Познайомились, перемовились кількома словами, зробила напамʼять кілька знімків з «юристом», як тоді мені представився Ігор, а ще через день - розʼїхались по домівках рідної Хмельниччини. Це була моя перша і остання зустріч з патріотом України – Ігорем Гейсуном.

Хто, як не я?

За спогадами рідних і близьких, Ігор був чесною, добродушною і порядною людиною з особливо загостреним почуттям справедливості. Народився у травні 1978 року на Деражнянщині. Зростав у багатодітній сімʼї, де окрім старшого Ігоря було ще два братика і сестричка. Родина рано втратила матір, тому змалечку навчився бути самостійним і відповідальним. Після закінчення школи набув робітничої спеціальності у Деражнянському ПТУ, відслужив строкову службу в м.Сімферополі. Після армії працював у Вовковинецькому лісництві: скільки ж то лісових красунь висадив власноруч! Потім трудова стежина пролягла до охоронної сфери. Був охоронцем у фірмі «Наша сфера», ПП «Легіон», «Сопор», а після закінчення Київського Національного університету пішов служити у міліцію. Кілька років працював спецпризначенцем у хмельницькому «Беркуті», згодом був оперативником карного розшуку Деражнянського РВМ.

Як і багатьох інших патріотів України, зима 2013-14 років змінила життя Ігоря назавжди. Він не міг спокійно сидіти вдома і спостерігати за буремними подіями в Києві на Євромайдані лише по телевізору. Він настільки перейнявся ідеями Революції Гідності, що не вагаючись, поїхав до Києва. Навіть рідні не зовсім розуміли його почуття. Вони зізналися, що під час лютневих подій Ігор серед ночі дзвонив їм і, майже, кричав: чого, мовляв, спите?! Він наказував вставати і їхати до Києва!..


«Ігор тримав оборону Майдану, - пригадує дружина Оксана Гейсун, - разом з побратимами 3-ї сотні в трагічні дні лютого і тому без вагань у березні вступив до лав Національної Гвардії України. Спочатку проходив навчання у с. Нові Петрівці звідки у квітні був направлений у м.Павлоград командиром 3-го відділення у званні сержант для несення служби і виконання бойових завдань. Коли приїхав на кілька днів у відпустку він зізнався: «Те, що показують по телевізору – все казочки, бо коли їдемо по дорозі до поста, то завжди чекаємо засади з будь-якого дерева чи куща. Але я не буду ховатися вдома, бо треба йти і захищати Україну. Бо хто, як не я? » І як я не просила, аби не їхав, бо це ж справжня війна, бо, якщо, не дай Боже, щось трапиться, як буду жити? Але він казав: «Не переживай, як щось трапиться, тобі прийдуть і скажуть…» Тільки просив, щоб дочку берегти і в разі його загибелі – поховати біля сина… Це була наша остання зустріч, а потім 3 страшних місяці пошуків. Звʼязок з Ігорем пропав 9 травня 2014 року. Ми спочатку думали, що просто немає як подзвонити, але з часом тривога стала закрадатися у серці. А тут дзвінок з військової прокуратури, мовляв журналістка за проханням побратима по службі, розшукує зниклого Ігоря Гейсуна.

«Може за тобою БТРа прислати?»

Це були найстрашніші дні в житті. Ми не знали до кого звертатися, де знайти правду? Навіть, коли почули від побратима Сергія Дашевського, що Ігоря розстріляли в машині на блок-посту у Словʼянську – все одно не хотіли вірити і надіялись, що це не правда… А ще один з його побратимів Сашко Гнатюк розповів, що він чув по телефону останні слова Ігоря, який кричав: «Хлопці, рятуйте! Машину обстріляли!» Він просив захисту у хлопців, бо на таке ж прохання йому командир відповів: «Може за тобою БТРа вислати?..»

А потім були стражденні дні і місяці пошуку сина, чоловіка, брата і батька…

Як розповів батько Ігоря, Володимир Петрович, останній раз розмовляв з ним 9 травня. Далі звʼязок обірвався і рідні почали шукати свого сина, чоловіка, брата І ось тут і почалися болісні пошуки слідів з відчайдушним оббиванням порогів у Києві, Словʼянську, по військових та цивільних відомствах, силових міністерствах. І увесь цей час ще жевріла надія на те, що, можливо, Ігор живий… Але, після численних запитів, наприкінці червня стало відомо, що солдат Гейсун загинув і похований 11 травня під Словʼянськом. …

Його син загинув 10 травня під час обстрілу блок-поста під Словʼянськом. Він повертався на службу після короткотривалої відпустки і віз хлопцям продукти, шкарпетки, цигарки. Та, вочевидь, потрапив на засаду ворожого блок-посту…


Його тіло, у придорожній канаві, знайшов випадковий перехожий. Воно у кількох місцях було наскрізь пробито кулями, а посвідчення старшого стрільця терористи втиснули у рота…

Батько з дружиною сина віднайшли могилу на кладовищі, опізнали тіло і перевезли його для перепоховання на рідну Деражнянщину. Так, як заповідав загиблий – поряд з могилкою його 4-річного сина.

«Це ж яке треба мати серце, - продовжує розповідь вірна дружина, щоб приховати смерть людини і до сьогоднішнього дня у чиновників не можемо добитися правди. Вже більше року тривають розслідування і суди. Немає жодного дня без сліз і переживань. Але я знаю, що мій чоловік і батько нашої доньки – Герой! Він один із перших добровольців з Майдану пішов захищати Україну і віддав найдорожче – своє життя. Віддав за наше майбутнє, щоб його дитина жила у справедливій і вільній країні».

Смерть хотіли - приховати, а сепаратизм - пришити

Батько загиблого Володимир Гейсун розповів, що військова частина А 3066, де проходив контрактну службу Ігор, відмовилась від нього, тобто виключила його зі списків, що означає невизнання Ігоря Гейсуна як військового і як учасника АТО, як такого, що пройшов лише зборову підготовку… Крім того, був прихований факт смерті бійця командиром вже згаданої військової частини Романом Леоновичем та комбатом I-го резервного батальйону Сергієм Пальвальом. Так показують показники «без втрат» і, крім того, такі горе-командири виграють в матеріальному плані: адже не треба витрачатись на дорогу, аби посилати військового для супроводження тіла додому. Крім того, комбат Пальваль безпідставно звинуватив Ігоря у тому, що, ніби то, він воював на боці Правого сектору і там загинув. З цього приводу Володимир Петрович подавав запит до Генеральної прокуратури і Прокуратури військового центрального регіону України. Але найцинічніше в цій історії те, що його земляк і теж контрактник-АТОвець злісно оббрехав світлу памʼять Ігоря, поширивши чутки про його причетність до сепаратистів. Десь у розмові з головою сільради В.Монастирським сказав, що, нібито наприкінці (!) травня бачив Ігоря (який вже 11 травня був похований у Словʼянську) на боці сепаратистів. А сільський голова дуже поспішив повідомити цю, так би мовити, «б-б-с» інформацію районному керівництву. І сталося це якраз перед похованням відважного бійця.

«Наприкінці серпня, десь о другій годині дня, - продовжує розповідь згорьований батько Героя, коли я віз тіло сина додому мені по телефону повідомили, що нібито жителі с.Новостріївка протестують проти поховання на кладовищі села бійця АТО, звинувачуючи загиблого в сепаратизмі… Аби перевірити цю інформацію до жителів села одразу ж виїхав голова Деражнянської райдержадміністрації і родичі загиблого. Записали розмову з селянами на диктофон, які ані слова не говорили про якийсь сепаратизм. Звичайно, ці чутки одразу ж присікли і похорон відбувся». Питається: навіщо ж земляк так оббрехав небіжчика? Але і тут знайшлася відповідь. Колись родич цього заявника (не буду називати його) тримав приватний ставок. І якось однієї днини, Ігор, взявши в одну руку вудочку, а в другу свою маленьку донечку, пішов до водойми. Здавалось би, як іноді мало треба для щастя: сонечко, донечка, ставочок… Але і тут щастя не вдалося: пригнався власник, копнув відро, де плавало вже кілька пійманих рибок ногою і став, погрожуючи, кричати, аби рибалка забирався геть з його власності… Ну, що мав робити справжній мужчина? Ясна річ, показав, що й у нього є людська гідність і сила чоловіка, який може за себе постояти! От, мабуть, з того часу й затаїв горе-власник своє зло, яке передав своєму племіннику, аби при нагоді поквитатися… Але зло завжди повертається до того, хто його поширює – це закон життя.

А навесні розквітне знову сад

У Ігоря була заповітна мрія – він хотів посадити великий садок на 2-3 га землі. І мрія була реальною, адже для її втілення потрібен був тільки час і життя. Все решта було –знання, досвід, бажання.

«Я інколи дивувався, - розповідав Володимир Петрович, - звідки в сина такі знання по сільському господарству. Разом з дружиною в селі прожили 5 років, навчилися розуміти і любити землю. Виростили з маленької телички корівку, яка стала найкращою у селі! Ігор знав, як вирощувати овочі, фруктові дерева і кущі. Звичайно, далися взнаки кілька років праці у фермерському господарстві, але й прагнення до самоосвіти сина в багатьох питаннях агрономії теж давали свій позитивний результат. Ігор встиг власноруч насадити 24 фруктових дерева».

Його дружина Оксана в памʼять про чоловіка посадила 60 дерев, які вже навесні розквітнуть своїм духмʼяним буйноцвіттям. І прийдуть вони удвох з донечкою у квітучо-рожевий сад, і почують найпрекрасніші пісні соловейка і неповторну музику гудіння золотокрилих бджіл! І, можливо, почують, як з небес їм посміхнеться найдорожчий татко і чоловік, бо допоки живе памʼять про людину і продовжується його справа на землі – людина продовжує жити…

P.S. Втім, дуже прикро, що до цього часу усі старання родичів добитися правди у визнанні Ігоря військовим керівництвом учасником бойових дій у зоні АТО, поки що не дали ніяких результатів. У справжнього патріота залишилася 7-річна донька. Вона нині залишилася без підтримки з боку держави.

Наталія Горденко

 

Реклама

ТДВ «Хмельницькзалізобетон»

Пропонує вироби з деревини, виготовлені на німецькому обладнанні «weinig», двері виготовлення дверних полотен.

- дошка підлоги, блок-хауз, вагонка
- сходинки та під сходинки
- широкий вибір продукції зі складу та на замовлення

м.Хмельницький, вул.Чорновола, 31,т.64-51-97


КП «Цивільжитлобуд»

Проводить будівництво –1, 2, 3 – кімнатних квартир поліпшеного планування: вода, газ, індивідуальне опалення, дитячий майданчик, металопластикові вікна, утеплені стіни, парковка, офісні приміщення. Продаються приміщення під офіси, гаражі та магазини. Виконуємо будь-які будівельно-монтажні роботи.

м.Хмельницький, вул. Камʼянецька, 47,
т. 72-07-75, 65-85-03, 70-69-75, 050-824-91-64
www.civbuild.com

 


Будівельна компанія "Діта"

виконує усі види будівельних робіт вже 20 років.
Ми почали свою діяльність з невеликіх обсягів ремонтніх робіт.
Але сьогодні наша компанія досягля значних успіхів у сфері будівництва і є лідером ринку у нашому регіоні.
Компанія розвивається і рухається у ритмі нових тенденцій та технологій.
Ми будуємо те, що необхідно суспільству, країні та світу.
вул. Червоноармійська, 5
29009 м. Хмельницький

+38 (0382) 61 97 78
+38 (067) 381 20 40
e-mail: manager@dita.ua
www.pf-dita.com


З приводу розміщення реклами звертатися за тел. 65-59-01


 


29000, м.Хмельницький, Кам'янецька 47
т.65-59-01
tviypog@gmail.com

Шановні читачі !
Розпочалася передплата на друге півріччя. передплатний індекс 99876


Сертифіковано в Україні