ХМЕЛЬНИЦЬКА ОБЛАСНА ГРОМАДСЬКО-МОЛОДІЖНА ГАЗЕТА виходить з 14.02.2008 Передплатний індекс 99876

Спочатку у дім заходила усмішка, а потім Діма...

Електронна адреса Друкувати PDF

 

Івах Дмитро Анатолійович народився 1 жовтня 1989 року в м.Хмельницький. Навчався в ЗОШ №27, яка нині носить його імʼя. У 2013 році закінчив Академію за спеціальністю «Управління діями підрозділів аеромобільних військ». Остання посада — командир роти 95-ї окремої аеромобільної бригади. З весни 2014 року перебував у зоні АТО. Трагічної миті 18 січня 2015 року, під час утримування коридору до аеропорту Донецька, бійці потрапили під обстріл з РСЗВ «Град». Осколок влучив Дмитру у голову, він загинув на місці. Похований на Алеї слави м.Хмельницького. Старший лейтенант Дмитро Івах нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно).

 

«Він міг приїхати серед ночі – з посмішкою, з квітами, з тортом… У цьому був весь мій брат, - згадує В’ячеслав Івах. Він дуже любив робити подарунки, ніколи не дарував грошей, а саме подарунки. Весь батьківській і мій дім у його подарунках, які скрізь: на стінах, на столах… Робив це він від душі, по-щедрому, по-багатому. Любив дарувати своїй племінниці іграшки у її зріст, дарунки-символи, як от вишиванки. І до того ж робив це завжди з сюрпризами: приміром, його ніхто не чекає, а він, візьми, і приїде… Тоді ми всі так раділи, ніби сонцю у захмарний день! До цих пір не віриться, що Діми немає. Боляче і тяжко з цим жити…»

За спогадами брата В’ячеслава, його молодший на три роки братик Дмитрик, ріс дуже жвавим і, так би мовити, «шибушним» хлопчиком. До цих пір в очах картинка: надворі зима, мороз, а він - до пояса напівголий, летить з гори на санях і тільки посмішка сяє на обличчі … Про таких в народі кажуть: не встигла курка знестися, а він вже яйце з-під неї витягнув… І така вдача великої дитини в нього збереглася до того часу поки він не став військовим і не потрапив в зону АТО.


«Тоді для всіх, - продовжує розповідь В’ячеслав, - це було великою несподіванкою. Дмитро, після строкової служби в армії, у 80-тій аеромобільній десантній бригаді, пішов служити у 8-й полк спецпризначення, а звідти, зібравши документи, намірився вступити до Академії…. І лише своїми силами – поступив! Ми дуже раділи за нього, бо він, колись батькам сказав: от побачите – ви ще мною будете гордитися. Так і сталося. Коли Діма служив в армії, а потім навчався в Академії, то весь час батькам з військової частини, а потім і з місця навчання приходили листи-подяки за сина. В той час батьки були по-справжньому щасливі, їх очі аж світилися від щастя…. І ніхто тоді не знав, що щастя це триватиме недовго».

Після закінчення Академії на молоду долю Дмитра одразу випала війна. Служив у 95-й аеромобільній бригаді. Потім, коли російські окупанти захопили Крим, він одним з перших був на перешийку Чонгар. Там у його розпорядженні було 3-4 БТРи і вони були готові до захисту кримської землі, але не було такої команди від керівництва зверху…

Потім почалася АТО на сході країни і Дмитрові судилося пройти всі гарячі точки на Донеччині.

«У мене в телефоні, - каже В’ячеслав, - був такий маячок, тобто функція, за допомогою якої я бачив місцевість, звідки дзвонив мій брат. Так от, він не говорив ні батькам, ні мені, де насправді знаходиться, а казав, що, нібито, на навчанні, під Житомиром… Але ж я бачив, де він був насправді. Я щодня спостерігав і знаю, що він був у таких місцях, про які ні разу не сповіщали наші ЗМІ. Це, крім Савур-Могили і Шахтарська були ще ряд селищ і сіл, з яких залишилися хіба-що згарища і попіл… За словами брата, у тих спустошених ворогом місцях, бігали здичавілі не лише собаки чи коти, але й здичавілі корови… Діма казав, що з території Росії летіли «гради», які вщент розбивали населені пункти довкола, але вони нічого не могли вдіяти, бо мали в руках лише автомати Калашникова, пару БТРів і голий ентузіазм».

Як розказав В’ячеслав, за день до загибелі брата, його мали призначити командиром штурмово-десантної бригади. Та, напередодні Водохреща, молоде життя Дмитра обірвало влучення осколків «граду». Він загинув на місці, а інших трьох бійців – не довезли до лікарні, вони померли дорогою. Ще 14 бійців дістали поранення.

«Брат розповідав, - каже В’ячеслав, - коли робили розвідку боєм, то були в глибині «сєпарів» і коли вони пройшли до кордону з Росією, то їм «сєпари» підбили їхній БТР з розвідки. Дмитро, побачивши це, відбився від колони і поїхав вантажити на свій БТР поранених, але заблукав і поїхав не в бік України, а в бік підконтрольного «сєпарам» Луганська. Я коли побачив це у своєму «маячку», то подумав, що, може, потрапив у полон, або сталося щось дуже погане… Та коли побачив, що він вертається назад, тоді передзвонив йому і спитав, що таке сталося? Діма розповів, що вони заблудили і заїхали під самий Луганськ, але знайшли вихід як врятувати своє життя: зняли українські прапори і, видаючи за «своїх», по суті, верталися додому з-за спини ворога… Та, коли під’їжджали ближче своїми БТРами, то ворог був майже шокований, бо з переляку ті «еленерівці» вилазили з своїх танків і тікали… Хоч, по правді кажучи, то й одного танка їх вистачило б, щоб погасити наших 2 БТРи…»


Останній приїзд Дмитра був 16 жовтня 2014 року, на день народження племінниці Віки. І в той раз Діма, як і завжди, робив це, аби все відбулося, як «сніг на голову», аби було неочікувано.

«Я відчував, - каже В»ячеслав, що Діма ось-ось приїде і подзвонивши йому запитав: де ти знаходишся? А він знову те саме: мовляв, під Житомиром, на полігоні... Але ж у мене «маячок» і я дивлюсь, а він вже Летичів проїжджає… Але я батькам нічого не кажу, лиш накриваємо з дружиною стіл для нашого найдорожчого гостя… »

І от уявіть стук у двері – і на порозі з букетом квітів і подарунками стоїть, посміхається своєю щиро-білосніжною Дмитро. І скільки ж то було радості для всієї родини!..»


Переглядаючи сімейні та особисті фото Дмитра, не можна обійти увагою його зелені очі. В їх погляді разюча різниця; до війни – майже по-дитячому завжди радісні, з вогником, і після неї – з приховано глибоким і невимовним сумом… Він так і не зізнався батькам, що був в зоні АТО і лише брат здогадувався, що йому випало пережити, що коїлось в його душі.

Кілька днів Дмитро йшов до водойми і, імітуючи ніби ловить рибу, подовгу просиджував на березі річки, вдивляючись у її глибінь. Можливо, він так заспокоював свої душевні рани… Адже там на війні, як розповів його брат, він одразу перестав бути дорослою дитиною і ніби випередив свій вік на десятиліття вперед. Тоді Дмитро розповів В’ячеславу, що доводиться переживати, коли на очах гинуть побратими, коли їх витягуєш з БТРів і вже збираєш останки від тіл загиблих, а потім мусиш направляти батькам череп, або три ребра від їхнього сина….

Навіть писати про таке і читати моторошно… А там, зібравши свої почуття і волю в кулак, мусиш це робити…

“Фактично від 3 червня 2014 року Діма командував ротою. Взяв командування після того, як мене поранили. У неділю, 18 січня, вони вели бій з бойовиками, щоб ті не закрили коридор до Донецького аеропорту. Тоді їх накрили “Градами”. Троє загинули, 14 поранені. Дімі осколок влучив у голову, смерть була миттєвою. Інші двоє померли у санітарному автомобілі по дорозі з поля бою”, - розповів командир роти 95-ї аеромобільної бригади майор Олег Бутницький.


У 95-й аеромобільній бригаді на Дмитра покладали великі надії і недарма. Старшого лейтенанта не злякали навіть смертоносні постріли реактивних систем залпового вогню «Град»
. Осколок влучив у голову хмельничанина…. Молодий 25-річний воїн віддав життя за Україну.
«Діма був, як «енерджайзер». Ставиш перед ним завдання, і він буде його робити, поки не виконає на 100 відсотків.
Не вийшло з першого разу, пробуватиме другий, третій.


У нього було стільки енергії і бажання!.. В бригаді його цінували. У п’ятницю говорили, щоб надати пропозицію, аби Діму офіційно призначили командиром роти, а у неділю його не стало», - каже офіцер 95-ї аеромобільної бригади.
Хоронили відважного десантника 21 січня 2015 року. Провести командира приїхали бойові побратими із 95-ї аеромобільної бригади. Вони зізналися, що багато їхніх солдатів полягло на полі бою, ще більше знаходилося у військових шпиталях, решта ж продовжувала боронити Донецький аеропорт.
На головній площі обласного центру зібралося багато хмельничан.


Люди схиляли голови і ставали на коліна перед заквітчаною трояндами труною Героя. Кажуть, Діма дуже любив троянди, особливо білі… Його останній шлях на землі був встелений трояндами….

 

Наталя Горденко

Останне оновлення П'ятниця, 20 січня 2017 12:57  

Реклама

ТДВ «Хмельницькзалізобетон»

Пропонує вироби з деревини, виготовлені на німецькому обладнанні «weinig», двері виготовлення дверних полотен.

- дошка підлоги, блок-хауз, вагонка
- сходинки та під сходинки
- широкий вибір продукції зі складу та на замовлення

м.Хмельницький, вул.Чорновола, 31,т.64-51-97


КП «Цивільжитлобуд»

Проводить будівництво –1, 2, 3 – кімнатних квартир поліпшеного планування: вода, газ, індивідуальне опалення, дитячий майданчик, металопластикові вікна, утеплені стіни, парковка, офісні приміщення. Продаються приміщення під офіси, гаражі та магазини. Виконуємо будь-які будівельно-монтажні роботи.

м.Хмельницький, вул. Камʼянецька, 47,
т. 72-07-75, 65-85-03, 70-69-75, 050-824-91-64
www.civbuild.com

 


Будівельна компанія "Діта"

виконує усі види будівельних робіт вже 20 років.
Ми почали свою діяльність з невеликіх обсягів ремонтніх робіт.
Але сьогодні наша компанія досягля значних успіхів у сфері будівництва і є лідером ринку у нашому регіоні.
Компанія розвивається і рухається у ритмі нових тенденцій та технологій.
Ми будуємо те, що необхідно суспільству, країні та світу.
вул. Червоноармійська, 5
29009 м. Хмельницький

+38 (0382) 61 97 78
+38 (067) 381 20 40
e-mail: manager@dita.ua
www.pf-dita.com


З приводу розміщення реклами звертатися за тел. 65-59-01


 


29000, м.Хмельницький, Кам'янецька 47
т.65-59-01
tviypog@gmail.com

Шановні читачі !
Розпочалася передплата на друге півріччя. передплатний індекс 99876


Сертифіковано в Україні