ХМЕЛЬНИЦЬКА ОБЛАСНА ГРОМАДСЬКО-МОЛОДІЖНА ГАЗЕТА виходить з 14.02.2008 Передплатний індекс 99876

"Як хтось буде дзвонити і казати, що я загинув - не вірте!"

Електронна адреса Друкувати PDF

 

Олександр Співачук народився 9 березня 1982 року в місті Хмельницькому. У 1999 році закінчив Хмельницьку СШ №15 та вступив на радіотехнічний факультет Хмельницького національного університету. У 2004 році був призваний до лав ЗСУ. З жовтня 2005 року – співробітник органів внутрішніх справ. Загинув у так званому «зеленому коридорі», виходячи з Іловайська 29 серпня 2014 року. Похований на Алеї Слави м.Хмельницького. Почесний громадянин м.Хмельницького.

 

Пройдуть роки, і стануть історією сьогоднішні події. Історією, яку так любив Сашко…

«Мій братик Саша, - розповідає його сестра Наталія, - був наймолодшим у нашій сімʼї. Батьки змалечку вчили нас шанобливого ставлення до людей, до природи. Ми знали, що ні в якому разі не можна образити людину, потрібно переступити через комашку, не зірвати зайвої квіточки… Оскільки тато наш – Володимир Леонідович – історик за фахом, то з ранніх літ він намагався нам прищепити інтерес до свого краю. Але найбільше з поміж нас історією захоплювався Саша. В його книжковій шафі – здебільшого книги з історії України. Він навіть пробував написати дослідження про походження назви Україна. Збирав легенди, повʼязані з назвою і віднайшов таку версію, що десь на Дніпрі було словʼянське племʼя, яке називалось «укри» і звідси і пішла назва нашої країни. А коли Саша став старшим, то почав багато подорожувати. Спочатку з братом Вадимом. Так, удвох, вони відвідали багато печер півдня Хмельниччини і Тернопілля, побували в Карпатах і Криму. Саша намагався у кожну вільну днину поїхати по визначних місцях, причому, завжди шукав місцевих людей, для яких історія рідного краю важлива і цікава, і які охоче розповідали все, про що знали самі. У нього і досі є сторінка в соцмережах «Подорожі Україною», де він викладав фото своїх подорожей, ділився враженнями про них. А коли батьки подарували йому машину, то Саша завше десь мандрував у вихідні.


«Наш Саша – згадує дружина Лілія, - найкращий чоловік та батько. Він був опорою нашої сім'ї, її захисником, чудовим батьком. Коли Дімасіку (так він називав сина) було кілька місяців, Саша вистроював армії з солдатиків і вчив сина вести бій. Який би він втомлений не приходив з роботи, знаходив час для нас: грався з сином, малював, читав казочки. Саша захоплювався футболом. Коли транслювався матч по телевізору, вони з Дімою вдягалися у «динамівські» футболки, пов'язували футбольні шарфи і ми всі разом вболівали за нашу команду. Але він не тільки дивився матчі, він ще з друзями збирався в парку і грав у футбол. Якщо була можливість, то ми разом їздили на футбольні матчі до Києва. Сашка мріяв, щоб Дімка швидше підріс, аби з ним можна було обговорити матч. Саша прищепив мені любов до подорожей по нашій Україні. Він вишукував якісь цікаві маршрути, куди не возять екскурсії. На один із моїх днів народжень він зробив мені сюрприз: завіз у «Тунель кохання» (м. Клєвань). Це було дуже романтично.

І куди б ми не їздили, Саша обов’язково мав купити книжку про історію даної фортеці, про визначні місця України. Він, взагалі, дуже любив читати. Хлопці з батальйону «Миротворець» розповідали, що він завжди з собою носив кульок із книжками та при нагоді їх читав. І його останній подарунок, який він купив Дімі, але так і не подарував, це дві книжки О. Волкова. Тепер в сина це найулюбленіші книжки, які ми весь час перечитуємо».

Олександр любив життя по-особливому: кожну його цікавинку, кожен день, який може принести щось нове, відкрити якусь таємницю. І, мабуть, тому його романтична душа тягнулася до сакральних місць. Якось аж на три дні поїхав до Суботова – колишньої гетьманської столиці. Все хотів знати про гетьмана Богдана. Любив бувати у фортецях Меджибожа, Камʼянця, Хотина, де відбувалися фестивалі історичної реконструкції і разом з його героями відчувати плин часу у древніх стінах. Але істориком Саша все ж таки не став і свою життєву стежину шукав теж своєрідно. Спочатку навчався в університеті, де здобув фах радіоінженера. Але цього йому було замало для життєвого гарту і він вступає до школи міліції. Чому? Його рідні пояснюють, що Саша часто казав: «В житті багато несправедливості. Тому я хочу допомогти її побороти». Спочатку Саша працював дільничним. Правоохоронцем залишався завжди. Якось увечері, повертаючись додому, зумів затримати злодіїв, що намагались пограбувати магазин, а іншого разу захистив чоловіка з жінкою від вуличного хулігана. І таких випадків було багато – він відчував, де потрібен. Кажуть, у нього була сила погляду – інколи міг подивитися і спинити від непорядного вчинку. І, як для правоохоронця, він мав дар відчуття: хто був винуватець, а хто був правий. Звичайно, людина, якій притаманні такі риси характеру, йде вгору по службі, користується повагою серед колег. Саша продовжує навчання на факультеті правознавства та правоохоронної діяльності Національної академії внутрішніх справ. Займався науково-дослідницькою роботою в галузі права, опублікував ряд наукових праць.


З 2011 року Олександр Співачук працював старшим слідчим УМВСУ в Хмельницькій області, дослужився до майора, у послужному списку мав грамоти і подяки за сумлінну службу.

Але, коли почалася війна на сході України, у Олександра не виникло сумнівів про те, де він повинен бути. Він став одним з перших добровольців батальйону «Миротворець», який був створений у травні 2014 року. Звичайно, рідні переживали, бо знали, що в Сашка було таке кредо в житті: підстав плече і виручи спершу друга, а потім думай про себе…  Ми його просили не поспішати, але він казав: «От вижену «сепарів», тоді і буду вирішувати свої проблеми».

Спочатку Саша був у Словʼянську. Там він переконався у присутності російських військових на окупованих територіях Сходу. Адже знаходили цих «вояків» з російськими шевронами.  Наприкінці серпня їхньому батальйону повідомили, що вони мають виїхати на один день до Іловайська на зачистку. Хлопці й зібралися в дорогу, як на один день: взяли медикаментів та бинтів, про всяк випадок, на 3 дні, трохи води і так-сяк перекусити. Та приїхавши на місце, вони побачили багато зруйнованих будівель, багато поранених серед мирного населення. Прийшлося всім ділитися з людьми, а самим залишитися майже без аптечки, харчів і води. Їхнє перебування в Іловайську затягнулося на кілька днів, а в продовольчих магазинах не було нічого, крім спиртних напоїв і трохи води. Побратим Едуард Кечко розповів, що Саша зовсім не вживав тоді спиртного, а коли хотілося дуже води – доводилося збирати ранком росу…


Останній дзвінок від Саші прозвучав 28 серпня 2014 року. Він подзвонив сестрі і сказав: «Наташа, я загубив той папірчик, де були записані ваші телефони, то якщо хтось буде дзвонити і казати, що я загинув – не вірте!» Наталя його лиш встигла запитати: «Сашуня, чи маєте ви щось їсти?» Він сказав: «маємо» і тут звʼязок обірвався".

А наступний день – 29 серпня – став трагічною датою і увійшов в історію України, як «Іловайський котел», де загинуло сотні наших патріотів у так званому «зеленому коридорі…

За спогадами Едіка, вони бігли разом з Сашком до автобуса, але у нього під ногами вибухнула граната і він, втрачаючи свідомість від болю, ще встиг побачити, як Саша вскочив в цей автобус… Інший побратим Андрій Бахтов розповів, що саме в той час, коли автобус рушив – туди теж попала міна…


«Коли пропав звʼязок, - пригадує Наталя, - нам сказали, що включили режим тиші, а вже 29 серпня, в обід, оголошували, хто звідти вже виходить. Ми почали дзвонити і нам казали, що з «Миротворця» вийшло 10 чи 20 чоловік, але Саші не було… Наступного дня тато з братом поїхали до Києва в Міністерство оборони. Там, сподіваючись на допомогу, колишній депутат ВРУ Володимир Співачук зустрівся з своїм колишнім однопартійцем Юрієм Луценком, який знав Сашу особисто. Але яке ж було розчарування, коли Луценко пробурчав: «Ти хочеш мене зробити винним в своїй біді?...»

Так наша родина зрозуміла, що сподіватися на поміч від «держмужів» - марна справа. Тому Вадим, разом з Сашиними колегами по роботі, а також його друзями вирішили знайти його.

Вадим взяв його речі, взув його кросівки і сказав: «Його речі мене до нього приведуть…»

Спочатку Вадим Володимирович поїхав у м. Дніпро, куди звозили поранених. Там обходив всі лікарні і морги… І саме в той час, коли він зайшов у лікарню ім. Мечнікова, тіло його брата було на експертизі… Так речі брата привели до брата.., але тоді це було відомо десь на тонкому рівні, а в буденнім житті Вадим так і не дізнався, що був в кількох метрах від Сашка, розділений тільки дверима… Олександр був похований як невідомий боєць під номером 6932 на кладовищі Дніпра. І тільки через півроку пошуків, півроку надії і відчаю, його знайшли за результатами експертизи ДНК. 25 січня 2015 року Олександр Співачук був похований на Алеї Слави у Хмельницькому.

9 квітня 2015 року Указом Президента України №213/2015 Олександр Співачук посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеню.

 

Останне оновлення Середа, 22 лютого 2017 17:52  

Реклама

ТДВ «Хмельницькзалізобетон»

Пропонує вироби з деревини, виготовлені на німецькому обладнанні «weinig», двері виготовлення дверних полотен.

- дошка підлоги, блок-хауз, вагонка
- сходинки та під сходинки
- широкий вибір продукції зі складу та на замовлення

м.Хмельницький, вул.Чорновола, 31,т.64-51-97


КП «Цивільжитлобуд»

Проводить будівництво –1, 2, 3 – кімнатних квартир поліпшеного планування: вода, газ, індивідуальне опалення, дитячий майданчик, металопластикові вікна, утеплені стіни, парковка, офісні приміщення. Продаються приміщення під офіси, гаражі та магазини. Виконуємо будь-які будівельно-монтажні роботи.

м.Хмельницький, вул. Камʼянецька, 47,
т. 72-07-75, 65-85-03, 70-69-75, 050-824-91-64
www.civbuild.com

 


Будівельна компанія "Діта"

виконує усі види будівельних робіт вже 20 років.
Ми почали свою діяльність з невеликіх обсягів ремонтніх робіт.
Але сьогодні наша компанія досягля значних успіхів у сфері будівництва і є лідером ринку у нашому регіоні.
Компанія розвивається і рухається у ритмі нових тенденцій та технологій.
Ми будуємо те, що необхідно суспільству, країні та світу.
вул. Червоноармійська, 5
29009 м. Хмельницький

+38 (0382) 61 97 78
+38 (067) 381 20 40
e-mail: manager@dita.ua
www.pf-dita.com


З приводу розміщення реклами звертатися за тел. 65-59-01


 


29000, м.Хмельницький, Кам'янецька 47
т.65-59-01
tviypog@gmail.com

Шановні читачі !
Розпочалася передплата на друге півріччя. передплатний індекс 99876


Сертифіковано в Україні