ХМЕЛЬНИЦЬКА ОБЛАСНА ГРОМАДСЬКО-МОЛОДІЖНА ГАЗЕТА виходить з 14.02.2008 Передплатний індекс 99876

Наймолодший, єдиний, справжній...

Електронна адреса Друкувати PDF

 

Назар Якубовський народився 20 грудня 1996 року уХмельницькому. Зростав слухняним, гарним і веселим хлопчиком. Ходив до дитячого садочка №33, а досягнувши 6-річного віку – став першокласником… Навчався в гімназії №2, у шкільні роки мріяв бути військовим чи міліціонером. Під час Революції Гідності – у вихідні дні їздив на Майдан. Коли розпочалася неоголошена війна Росії проти України, потайки від матері поїхав до Києва, де записався у добровольці і був відправлений у зону АТО. Загинув 5 вересня 2014 року на Луганщині біля населеного пункту Щастя під час обстрілу автомашини на блок-посту. Перепохований 26 березня у м.Хмельницькому на кладовищі с.Шаровечка.  Нагороджений орденом "Народний Герой України" (посмертно).

 

Коли разом з мамою Назара - Іною Ігорівною, розглядали його фотографії, скрізь на світлинах, дивилися його по-дитячому наївні і водночас по-дорослому гарні волошково сині очі. Який світ був прихований в цих очах? Що стало поштовхом, аби 17-річний юнак знаючи про небезпеку життю, потайки відправився на війну?


Так склалося, що в дитинстві на виховання Назара, великий вплив на хлопчика мав дідусь Ігор. Він завжди любив повторювати: «Назар, ты должен быть настоящим мужчиной». А це означало, що Назарчика з дитинства дідусь привчав загартовувати себе і долати труднощі. Приміром, він привчив свого онука скрізь, де можливо, ходити пішки, починаючи з весни – купатися у водоймі, а щоранку – робити зарядку і пробіжку. Згодом, це стало стилем життя Назара, який дорослішав, мужнів і загартовував свій характер.

«Назар, - згадує мама, - ріс слухняним і веселим хлопчиком. Він легко знаходив друзів, вмів підтримати розмову, як з однолітками так і з старшими людьми. У школі він добре знав математику, брав участь в олімпіадах, а в старших класах йому подобалась історія. Навіть вчитель якось мені сказав, що коли відповідав Назар, то він сам заслуховувався його відповіддю».

Як розповіла Інна Ігорівна, вже покійний дідусь прищепив Назару ще одну гарну рису характеру – бути самостійним. Так, починаючи з 8-го класу Назар став потроху підробляти, щоб на мати на кишенькові витрати свої кошти. То стартові пакети продавав, то десь на проголошених акціях підробляв.. А в старших класах почав ходити на будови – у вихідні дні працював помічником будівельника. Спочатку про це навіть мама його не знала.

«Назар прийде зі школи – поїсть і кудись біжить. Питаю: куди? А він мені каже, що йде з хлопцями погуляти. Аж потім взнала правду, коли він приніс мені попрати його одяг, тоді й зізнався, що ходить на роботу. Я його спитала: тобі не тяжко? Тяжко – відповів чесно, - але роботу не покину, бо хочу заробити собі гроші - таке було рішення мого сина. Інколи казала йому: піди десь відпочинь, погуляй з хлопцями. Та він лиш посміхався, мовляв, краще піду копійку зароблю, аніж згаю час у гульках. Назар, хоч і дружнім був хлопчиком, але гучних компаній з випивкою – не любив. Я ніколи від нього не чула ані запаху спиртного, ані запаху цигарок. Лишень якось мені зізнався, що пробував пиво, однак йому не сподобалось, бо заболіла від нього голова».

Коли розпочалася Революція Гідності, Назар у вихідні почав їздити на Майдан. І хоч мама це не схвалювала, але й не перечила. Та коли в січні на Майдані почали стріляти – не пустила Назара до Києва. Якось під час розмови Назар зізнався: «Жаль, что сейчас в армию не берут. Я бы пошел. Ну, ничего, пойду на контрактную службу».

Після закінчення школи не збирався вступати до вузів, а мріяв через рік вступити до контрактної армії. Але ситуація в країні, запалюючі найкращі юначі серця  патріотизмом, розпорядилася інакше.


«У той день, - пригадує Інна Ігорівна, - Назар прийшов з роботи і, як завжди, швиденько поїв, помився, - почав збирати рюкзак. Я його запитала: куди так поспіхом зібрався? Відповів, ніби з хлопцями на ставок. А потім – рюкзак на плечі і говорить, що їде в Київ. Це мене збентежило і я заявила, що не пускаю, бо він, мовляв, ще маленький, ще немає 18-ти …

Та Назар був дуже рішуче настроєний, почав казати, що домовився про роботу в Києві, що його там чекають люди, яких він підведе, якщо не приїде. І зрештою я почула: «Мама, какой же я маленький, мне уже17 лет!..»

Він пообіцяв мені щодня дзвонити, аби я не переживала і вийшов з квартири. А через пару хвилин дзвонить мені і каже: «Мама, вийди во двор… » Я вийшла, запитую, що сталось? А він так якось поглянув на мене і каже: «Та ничего. Просто захотел в последний раз посмотреть на тебя…» Це мене трохи спантеличило, мовляв, навіщо таке говориш?.. Та він відповів, що просто неправильно сказав… Потім, пізніше я дізналась, що Назар перед своїм відʼїздом приходив до всіх родичів попрощатися…

Але того вечора, ніби сама доля дала свій знак і Назар запізнився на маршрутку до Києва. Мати аж полегшено зітхнула, коли це почула і попросила їхати додому. Та Назар взяв слово з матері, аби вона його вдосвіта розбудила, щоб встигнути на дизель-поїзд. Прийшлося пообіцяти, аби лиш повернувся.

«Майже цілу ніч не спали, - пригадує Інна Ігорівна, - але слова прийшлось дотримати: розбудила, викликала таксі і ми разом поїхали на вокзал. Ніколи не забуду, як Назар довго дивився з вікна вагону, махаючи рукою на прощання». Не знала тоді мама, що то відходив не просто поїзд…


Наступного дня Назар подзвонив, сказав, що він влаштувався, все добре. Через тиждень, як і пообіцяв мамі, поїхав до свого хрещеного батька в м.Обухів. А коли знов повернувся до столиці, якось в телефонній розмові попросив маму, аби вона йому вдень не дзвонила, бо, мовляв, від роботи відволікає. Він пообіцяв, що дзвонитиме сам. І дзвонив, а коли розмову було погано чути, то казав, що, нібито, їде в метро.

«Я навіть ображалася, - зізнається Інна Ігорівна, - просила його дзвонити, коли вийде з метро. А подзвонити йому сама вже не могла: він дзвонив з чужих номерів: то у нього телефон поламався, то він загубив його... Наприкінці літа просила, аби приїхав, взяв теплі речі. Але він казав, що у нього все є і не треба хвилюватися. Останній дзвінок від Назара пролунав 3 вересня, близько третьої години дня. Він сказав, що подзвонить наступного дня в цей же час. Я чекала, але марно. Дзвінка не було ні 5, ні 6 вересня… Я дзвоню – поза зоною. Але 7 вересня я таки додзвонилась на той номер з якого дзвонив Назар. Почула голос мужчини і попросила, аби він покликав Назара. Але він відповів: «Я не знаю никакого Назара. Знаю только, что подходил какой-то мальчик и просил телефон, позвонить маме». Я зрозуміла, що з моїм сином щось сталося… Поїхала до Києва, шукати. Але як, де? Я нічого не знала, в руках лиш його фото і паспорт. Спочатку звернулася до міліції, але там лише розвели руками і дали запит на Хмельницький. Від розпачу я пішла на площу Льва Толстого, де Назар був і очікував передачу від свого хрещеного. Я показала фото прибиральниці вулиці, а вона, подумавши, показала світлину Назара місцевій бомжисі. Та впізнала мого сина і сказала, що бачила цього хлопця, коли він, разом з іншими, сідав до автобуса, який їхав у зону АТО. Я і в страшному сні не могла уявити, що моя дитина поїде на війну… І тут спали на думку слова його хрещеної з Обухова. Вона у розмові теж висловила думку, що Назар міг поїхати в зону АТО. Адже тоді, коли був у них, хрещена вирішила по-материнськи випрати його одяг. Це далося нелегко, бо місцями він був надто чорним, ніби відбиток від бронежилета…»

У м.Хмельницькому Інна Ігорівна разом зі слідчим стали давати запити в Луганську і Донецьку області. Але звідти нічого втішного не надходило, відповідь була одна: нема такого. Свого сина мама вирішила шукати через проведення експертизи з ДНК. Якось увечері до неї подзвонив невідомий і сказав: «Ви мама Назара? Вы его не ищите. Назар погиб еще 5 сентбря. Погиб на Луганщине, возле поселка Щастя и похоронен на Веселой Горе. ..» Світ потемнів в моїх очах…»»


Як стало відомо пізніше, в той день, 5 вересня 2014 року, Назар, за власним бажанням, разом з побратимами поїхав супроводжувати 80-ту бригаду до Стукалової Балки. А коли поверталися назад, до м.Щастя, то невідомо звідки зʼявився, ймовірно, «сепарів» блок-пост. Їх машину обстріляли, попали в бак, і більшість особового складу батальйону «Айдар» – загинули… Потім фото загиблих добровольців «Айдару», серед яких був Назар, «сепари» виклали в Інтернеті… Там мама прочитала прізвище, вік і область проживання свого єдиного сина…

Під час прощальної церемонії на Майдані Незалежності з 17-річним добровольцем «Айдару» Назарієм Якубовським, де зібралося сотні хмельничан, старші побратими розповіли, що Назар був безвідмовним хлопцем, як в народі кажуть, «золота дитина»: треба зготувати їсти – приготує, треба траншеї рити – копає… Але він дуже хотів, аби його взяли на бойове завдання. Однак, враховуючи юний вік добровольця, командування дозволило йому супроводжувати бригаду. На жаль, сталася непоправна трагедія… Юне, сповнене сил і краси, мрій і сподівань, світанкове життя справжнього Патріота і Героя було віддане за наше мирне життя. Це велика жертва, сум і водночас Гордість України, коли на її захист стають найкращі Сини. Це завдяки таким геройським хлопцям Україна не впала перед російськими окупантами. Вічне життя і памʼять Герою!

P.S. Як розповіла мама Назара, в той час, коли від сина не було звістки і вона ще не знала про його загибель, сизий голуб кілька разів через відкриту квартирку залітав до кімнати. Спальні Назара. Сідав на його ліжко. І так повторювалось кілька разів. Серце мами віщувало – то не просто був голуб – то світла душа її синочка…

Наталя Горденко.

 

Останне оновлення П'ятниця, 24 лютого 2017 12:01  

Реклама

ТДВ «Хмельницькзалізобетон»

Пропонує вироби з деревини, виготовлені на німецькому обладнанні «weinig», двері виготовлення дверних полотен.

- дошка підлоги, блок-хауз, вагонка
- сходинки та під сходинки
- широкий вибір продукції зі складу та на замовлення

м.Хмельницький, вул.Чорновола, 31,т.64-51-97


КП «Цивільжитлобуд»

Проводить будівництво –1, 2, 3 – кімнатних квартир поліпшеного планування: вода, газ, індивідуальне опалення, дитячий майданчик, металопластикові вікна, утеплені стіни, парковка, офісні приміщення. Продаються приміщення під офіси, гаражі та магазини. Виконуємо будь-які будівельно-монтажні роботи.

м.Хмельницький, вул. Камʼянецька, 47,
т. 72-07-75, 65-85-03, 70-69-75, 050-824-91-64
www.civbuild.com

 


Будівельна компанія "Діта"

виконує усі види будівельних робіт вже 20 років.
Ми почали свою діяльність з невеликіх обсягів ремонтніх робіт.
Але сьогодні наша компанія досягля значних успіхів у сфері будівництва і є лідером ринку у нашому регіоні.
Компанія розвивається і рухається у ритмі нових тенденцій та технологій.
Ми будуємо те, що необхідно суспільству, країні та світу.
вул. Червоноармійська, 5
29009 м. Хмельницький

+38 (0382) 61 97 78
+38 (067) 381 20 40
e-mail: manager@dita.ua
www.pf-dita.com


З приводу розміщення реклами звертатися за тел. 65-59-01


 


29000, м.Хмельницький, Кам'янецька 47
т.65-59-01
tviypog@gmail.com

Шановні читачі !
Розпочалася передплата на друге півріччя. передплатний індекс 99876


Сертифіковано в Україні