ХМЕЛЬНИЦЬКА ОБЛАСНА ГРОМАДСЬКО-МОЛОДІЖНА ГАЗЕТА виходить з 14.02.2008 Передплатний індекс 99876

"Якщо воюють діти - то як я можу сидіти вдома?"

Електронна адреса Друкувати PDF

 

 

Анатолій Суліма народився 2 червня 1976 року в м.Хмельницькому. Навчався у СЗОШ №11. Строкову службу проходив в м.Кодима Одеської області. Був мобілізований 29 липня 2014 року. Службу проходив у першому відділенні першого автомобільного взводу, сьомої окремої автомобільної санітарної роти. Трагічно загинув 9 лютого2015 року під час виконання бойового завдання. Похований 25 лютого2015року в м.Хмельницькому на Алеї Слави. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня і орденом «Народний Герой України» (посмертно).

 

«Ми з Анатолієм, - як розповіла його дружина Валентина, - зустрілися 1 травня 1995 року. Саме тоді я з подругою приїхала в село Терешівці і як зараз памʼятаю: йшли разом з нею святкувати «маївку», а по дорозі зустріли якихось хлопців, серед яких і був Толік. Він якось так тихенько сидів і, чомусь, він нам сподобався. Запропонували йому скласти компанію – він погодився. Так і познайомились. Він розповів, що прийшов у відпустку з армії на місяць. Почали зустрічатися, а коли пішов служити далі – листувалися Я просто була в захопленні від його листів: він писав такі гарні листи, у нього був рідкісно-шикарний почерк. Звісно ж, в армії був писарем. Але якось ми посварилися і я – по своїй молодості вчинила велику дурницю – спалила ті листи… До цих пір жалкую… Але в мене зберігся його армійський блокнот – тепер бережу, як зіницю ока. Коли Толя повернувся з армії – восени зіграли весілля. І так у мирі і злагоді прожили 19 років, у нас народилося дві донечки - Катруся і Маринка".

 

Толя був дуже гарною людиною і гарним чоловіком,мав дуже багато друзів. Тому його дружина Валентина висловлює подяку батькам – Володимиру Петровичу та Ніні Олександрівні за те, що народили і виростили такого достойного сина, чоловіка, батька. Анатолій багато років працював перевізником. А згодом таксистом. Всі, хто його знав при житті не скажуть про нього поганого слова, адже він завжди розумів людей, ніколи не відмовляв у допомозі, якщо до нього хтось звертався».

Як свідчить життя, гарні риси характеру виховує гарне захоплення. Або як ще його називають хобі. Так от Анатолій мав незвичайне хобі, адже був членом клубу військово-історичної реконструкції «Проскурівський гарнізон». Як пригадав Михайло Цимбалюк: «Без якоїсь там політики, ми з’їжджалися на фестивалі з усієї України, з Білорусі, Росії, Болгарії, Ізраїлю, Румунії. Вимикали мобільні телефони і ховали од репортерських фото- і відеокамер усі речі, які б виказували у нас сучасників. В червоноармійських і вермахтівських одностроях, ми розходилися по позиціях і перед тисячами охочих до видовища глядацьких очей природно наступали, обстрілювали один одного і сходилися навкулачки".

 


Толя був чудовим водієм. Якось привіз нас усіх на реконструкцію до Києва і викрутив ногу в гомілкостопному суглобі. Так і став глядачем на тому виїзді. А потім, ціплячи зуби від болю, віз нас із Києва до Хмельницького, не доручаючи керма свого «буса» іншим водіям із нашого числа.

Анатолій був одним з перших, хто прийшов до міського військкомату, коли РФ анексувала Крим. І замість «полювати» за пасажирами таксист Суліма долучився своїм легковиком до колони Автомайдану, яка обїжджала весь Хмельницький.

Остання відпустка Анатолія припала на Новий рік та Різдво. Всі свята провів зі своєю сім’єю. Як про брата, розповідав про санітара Михайла Балюка, з яким їздив в одному екіпажі: «Міша міг би бути снайпером. Цілиться на ліве око, - казав Анатолій. – Якось їхали з пораненими до госпіталю, то він «калашем» уполював два фазани за три постріли».


В зону АТО Анатолій Суліма був мобілізований 29 липня 2014 року. Служив біля м.Сватово на Донеччині, в частині В-258011, у 7-й окремій автосанітарній роті, яка була підпорядкована Вінницькому шпиталю. Звідти, за словами дружини, часто виїжджали на Артемівськ, на Дебальцево. Саме в той час там, в Дебальцево, починалося справжнє пекло.

«Якось дзвонить мені, - згадує дружина – і, проговорившись, каже: тут був просто «капєц», ми хлопців прямо з-під куль витягували» Такий вираз мене дуже налякав, але він одразу ж став мене, як завжди, заспокоювати, мовляв, киця, не лякайся, бо ми вже з Мішкою чай пʼємо, все нормально, ми родились в сорочці… Потім, від його побратимів я взнала, що тоді він ледве залишився живий – в 1,5-ти метрах від нього розірвався снаряд і Толік отримав контузію. Наступного дня, близько 4-ї години, він подзвонив мені і сказав, що все нормально, але будуть виїжджати, бо є один важкопоранений. Я ще хотіла поговорити, але він мене спинив, мовляв нема часу. Бо вони виїжджали з Дебальцевого і мали їхати до Артемівська. Буду на базі – наберу» Далі, 9 лютого, зв’язок пропав…»


Саме того дня і сталося непоправне: їх машину санітарної роти розірвало на території, підконтрольній сепаратистам. І лише через два тижні, 23 лютого, сумна звістка чорним крилом торкнулася родини: їх син, чоловік і батько загинув. Разом з Анатолієм загинув і Михайло Балюк. Зі слів волонтерів, які доставили їх тіла у морг м.Дніпра, були здогадки, що коли машину підірвало, то хлопці були живі, але вороги їх добили, оскільки в загиблих були вистріли в очі.

«Я настояла, - каже Валентина, - аби мені відкрили труну. Те, що я побачила… Так можуть робити тільки нелюди, які не мають права жити на землі серед людей. Я знаю, що при собі він мав військовий квиток, права і телефон. Звісно, телефон забрали, золоту каблучку – зняли з пальця, аж шкірку зірвали… Навіть, деревʼяний хрестик з шиї – забрали…»

Дружина загиблого пригадує, що останній раз, коли Толя був у відпустці, якось мимоволі зізнався: «Так не хочу їхати…» Валентина з радістю цю думку підхопила: «Не їдь! Хіба без тебе не обійдеться?» Але Анатолій якось так подивися на дружину і каже: «Не можу не їхати, бо там чекають хлопці… »

І це – не обговорювалось. В родині знали, якщо тато вирішив, то так має бути. Тим більше, дружина згадувала, що її чоловік завжди говорив: «Я коли їду – не думаю про свою небезпеку. Нема коли – я рятую життя людини». Якось він розповів мені про випадок, який дуже ранив його серце.

«Як я можу не поїхати? – ділився наболілим Анатолій, - знаєш, якось я відвозив до лікарні одного важкопораненого хлопця, хлопчика по-суті. Мчу і поглядаю на нього… Він ледве себе стримує від болю… Питаю його: а скільки ж тобі, хлопче, років? А він якось, крізь біль, так усміхнувся і каже, що у нього завтра день народження, йому буде 19… Уявляєш – всього 19!.. Дитина!.. Якщо воюють діти, то як я можу сидіти вдома!?»

Толя розповідав цю історію і плакав. Через два дні, коли він привіз нових поранених – запитав про того хлопчика: як? Та у відповідь почув: «Не вдалось… Помер…»

За той час перебування на війні Анатолію Сулімі вдалося привезти і порятувати цим життя десятки поранених хлопців – наших захисників. Часто, ризикуючи власним життям, він проривався крізь обстріли і доставляв поранених для надання їм невідкладної допомоги. Але свого життя порятувати не вдалось. Йому було лише 38…

Вічне життя Герою!

Наталя Горденко.

 

Останне оновлення П'ятниця, 24 лютого 2017 11:41  

Реклама

ТДВ «Хмельницькзалізобетон»

Пропонує вироби з деревини, виготовлені на німецькому обладнанні «weinig», двері виготовлення дверних полотен.

- дошка підлоги, блок-хауз, вагонка
- сходинки та під сходинки
- широкий вибір продукції зі складу та на замовлення

м.Хмельницький, вул.Чорновола, 31,т.64-51-97


КП «Цивільжитлобуд»

Проводить будівництво –1, 2, 3 – кімнатних квартир поліпшеного планування: вода, газ, індивідуальне опалення, дитячий майданчик, металопластикові вікна, утеплені стіни, парковка, офісні приміщення. Продаються приміщення під офіси, гаражі та магазини. Виконуємо будь-які будівельно-монтажні роботи.

м.Хмельницький, вул. Камʼянецька, 47,
т. 72-07-75, 65-85-03, 70-69-75, 050-824-91-64
www.civbuild.com

 


Будівельна компанія "Діта"

виконує усі види будівельних робіт вже 20 років.
Ми почали свою діяльність з невеликіх обсягів ремонтніх робіт.
Але сьогодні наша компанія досягля значних успіхів у сфері будівництва і є лідером ринку у нашому регіоні.
Компанія розвивається і рухається у ритмі нових тенденцій та технологій.
Ми будуємо те, що необхідно суспільству, країні та світу.
вул. Червоноармійська, 5
29009 м. Хмельницький

+38 (0382) 61 97 78
+38 (067) 381 20 40
e-mail: manager@dita.ua
www.pf-dita.com


З приводу розміщення реклами звертатися за тел. 65-59-01


 


29000, м.Хмельницький, Кам'янецька 47
т.65-59-01
tviypog@gmail.com

Шановні читачі !
Розпочалася передплата на друге півріччя. передплатний індекс 99876


Сертифіковано в Україні