ХМЕЛЬНИЦЬКА ОБЛАСНА ГРОМАДСЬКО-МОЛОДІЖНА ГАЗЕТА виходить з 14.02.2008 Передплатний індекс 99876

Любив футбол і мріяв бути військовим

Електронна адреса Друкувати PDF

 

 

Володимир Володимирович Соломчук народився 30 жовтня 1992 року в м.Деражня. Навчався в НВК №3, а після закінчення школи поступив у Хмельницький політехнічний коледж. Під час навчання брав активну участь у спортивних змаганнях, багато разів виборював призи і кубки футбольній команді «Ліга молоді», членом якої був. Після закінчення коледжу в 2012 році був призваний на строкову службу в м.Кривий Ріг. Згодом вступив на контрактну службу в м.Львів. В зону АТО прибув 28 серпня 2014 року під час розпалу трагедії у Луганському аеропорту. Загинув 5 вересня 2014 року у під м.Щастя на Луганщині в бою з російським диверсійним підрозділом. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня та відзнакою командира 80-ї окремої десантно-штурмової бригади (посмертно). Похований на Алеї Слави в м.Деражня.

 

Хлопчики люблять грати у війну. Принаймні, саме ті, які хочуть і вміють постояти за себе, які не бояться отримати подряпину навіть, якщо з неї може сочитися кров. «Ну то й що?» - подумає таке хлопченя. Зате він зміг побороти страх, захистити слабшого, або просто відстояти свою правоту.

Свытлооокий, білявенький Володя зростав сміливим хлопчиком, хотів бути сильним і мужнім. Він був наймолодшою і найочікуванішою дитиною в дружній і працьовитій родині.


З ранніх літ ріс спортивним хлопчиком, любив грати у футбол. А якось вирішив змайструвати турнік. Влітку, коли приїздив до дідуся з бабусею у село, яке знаходилось під лісом, власноручно зробив омріяне спортивне знаряддя.

«Коли Володя став підлітком – розповідає мама Олена Олександрівна, - його цікавило все, що повʼязане з військовою службою. Навіть його улюблений фільм був про війну – «Девʼята рота», який він міг переглядати цілими годинами. Мабуть, ще тоді у його світлій голівці карбувалася памʼять людської мужності і звитяги. Треба було бачити, як змінювався блиск вогнику в його очах, які випромінювали то співпереживання, то люту ненависть до ворогів».

Після закінчення 9 класу вступив до Хмельницького політехнічного коледжу, де набув спеціальності «Технологія обробки металів на верстатах та автоматичних лініях». Також під час навчання отримав права водія категорії «В» і «С» і сусіди та знайомі згадують, як Володя з радістю підвозив їх, коли бачив у місті. Він любив зробити щось добре людям – просто так, аби підняти їм настрій, аби вони просто посміхнулись, аби просто почути «Дякую» чи «Дай тобі, синок, здоровʼя!». Загалом, як пригадують рідні, Володя ріс трудолюбивим хлопчиком, не відмовлявся і не боявся будь-якої роботи. З 15 років нарівні з батьком косив сіно у селі, допомагав копати картоплю не тільки батькам, але й бабусі чи родичам. За таку добру вдачу і працелюбність Володю любили всі родичі.

У 2012 році, коли юнаку виповнилося 18 років, його призвали на строкову службу, яку він проходив у внутрішніх військах військової частини 3011 м.Кривого Рогу. Коли юнак там прослужив 1 рік, у нього ще більше розгорілося бажання продовжувати військову службу. Тому, повернувшись з строкової служби у 2013 році, як пригадує мама, її син довго не затримався в плеканих материнський обіймах. Лише місяць побувши у відпустці, поступив на контрактну службу до військової частини 80-ї окремої аеромобільної бригади м.Львова.

«Під час служби, - розповідає Олена Олександрівна, - Володя, з його ж розповідей, багато часу займався тренуваннями на Яворівському полігоні. Не було такого дня, аби він не подзвонив мені, або комусь з рідних. Особливо нам запамʼяталися його дзвінки, коли він вперше стрибнув з парашута. Він, радісний від щастя, дзвонив і, трохи по-дитячому, майже кричав у телефон: «Мамо, я зміг! Я стрибнув з парашута! Я добре приземлився!» І скільки ж переможної радості було в його голосі!..

Так промайнуло 8 місяців важких тренувань на полігоні. Настав неспокійно-тривожний 2014 рік. Хлопці готували резервістів і самі теж готувалися до відправки на схід України. Перед відʼїздом Володі присвоїли звання старшого солдата і призначили командиром відділення.


Якось Володя подзвонив і сказав, що їм дали 2 дні на збір. Потрібно було придбати все необхідне і родина купила Володі бронежилет, каску, наколінники, а рукавички та окуляри вже прислали по Новій пошті. Наприкінці серпня Володя був мобілізований в зону АТО, в Луганський аеропорт. Їхнє військове керівництво поставило завдання – прийти на допомогу батальйону «Айдар», який тоді захищав Луганський аеропорт і ніс великі втрати.

«Я ніколи не забуду той день, - з болем в серці розповідає мама Володимира, - то був перший день перемирʼя 5 вересня 2014 року. О 6-й годині ранку подзвонив телефон і я почула голос сина. Він, як і завжди, говорив, що живий-здоровий, що у нього все гаразд. Але я відчула, що його голос якийсь не такий, як завжди, віяло якоюсь тривогою… Я запитала: що сталося, синку? В тебе такий голос, ніби не твій… Але він мене одразу ж заспокоїв: мовляв трохи стомлений, бо не виспався».


Але материнське серце віщувало біду. І, на жаль, не помилилося. Того ж дня рівно о 6-й годині вечора серце наймолодшенького сина перестало битися в юних грудях…

Це сталося поблизу села Цвітні Піски, що у Словʼяносерббському районі. Володя в складі 5-ї аеромобільної роти 80-ї бригади, їхав на підмогу батальйону «Айдар», але сталося непоправне: українських військових із лісосмуги обстріляли терористи ЛНР та російські солдати. БТР, на якому їхав Володя, підірвався на фугасі. Після цього бою зниклими безвісти вважалися 19 військовослужбовців 80-ї окремої аеромобільної бригади і лише пʼятьох знайшли і поховали. Загиблі тіла наших хлопців 4 дні лежали на полі бою, 4 довгих і страшних дні чеченці-бойовики нікого не підпускали до них…

«Я думала – розповідає мама загиблого, - що зможу впізнати свого сина по ланцюжку з хрестиком, адже на тілі він не мав ніяких наколок чи тату. Та де там… Звісно, нелюди є нелюди – все познімали і лише на 4-й день дозволили «Айдару» йти забирати тіла загиблих». Але про цей трагічний день Олена Олександрівна разом з родиною дізналася через 6 страшних місяців душевного і тілесного болю, 6 місяців пошуків з безсонними ночами…

«Скільки разів ми оббивали пороги наших держслужбовців, СБУ і Президента - пригадує Олена Олександрівна. Скільки разів приходили на Банкову, щоб потрапити до Порошенка. Але все було марно: візьмемо плакати в руки, постоїмо зимою на холоді, нам хтось «зверху» щось пообіцяє і на тому все скінчиться. Хоча мене вразив один факт людської підтримки: коли ми стояли, як то мовиться, і в холод, і в голод, то кияни, можливо, вже звикнувши до всього, не звертали на нас ніякої уваги. А от жінки-біженки з Донецька, співчуваючи нам, підгодовували гарячими пиріжками і чаєм. Звичайно, влада з обіцянок не зробила нічого, батьки самотужки кинулися на пошуки своїх кровинок-дітей. Я особисто зверталася в СБУ, МВС і в Червоний хрест і лише, коли зробили експертизу ДНК, то вияснилося, що мій син був похований із військовими почестями, як тимчасово невстановлений захисник України у м.Старобільськ, що на Луганщині. Після встановлення його особи за тестом ДНК у лютому 2015 року, мій синок був перепохований на міському кладовищі Деражні».

Так сталося, що труну з Володимиром, рідні не відкривали. Отже, мертвим його не бачили…

«Знаєте, - каже мама, - інколи беруть сумніви: а чи він там похований? Але прийду до могилки, яка поруч з могилою його колеги і ровесника Жені Андріюка і, ніби, легше стане на душі… »

А ще Олена Олександрівна розповіла, що Володя їй сниться завжди усміхненим… Ніби хоче зігріти її зболене серце усмішкою Вічного Життя… Усмішкою з вічності Гідного Сина України!

 

 

Останне оновлення Четвер, 23 лютого 2017 17:14  

Реклама

ТДВ «Хмельницькзалізобетон»

Пропонує вироби з деревини, виготовлені на німецькому обладнанні «weinig», двері виготовлення дверних полотен.

- дошка підлоги, блок-хауз, вагонка
- сходинки та під сходинки
- широкий вибір продукції зі складу та на замовлення

м.Хмельницький, вул.Чорновола, 31,т.64-51-97


КП «Цивільжитлобуд»

Проводить будівництво –1, 2, 3 – кімнатних квартир поліпшеного планування: вода, газ, індивідуальне опалення, дитячий майданчик, металопластикові вікна, утеплені стіни, парковка, офісні приміщення. Продаються приміщення під офіси, гаражі та магазини. Виконуємо будь-які будівельно-монтажні роботи.

м.Хмельницький, вул. Камʼянецька, 47,
т. 72-07-75, 65-85-03, 70-69-75, 050-824-91-64
www.civbuild.com

 


Будівельна компанія "Діта"

виконує усі види будівельних робіт вже 20 років.
Ми почали свою діяльність з невеликіх обсягів ремонтніх робіт.
Але сьогодні наша компанія досягля значних успіхів у сфері будівництва і є лідером ринку у нашому регіоні.
Компанія розвивається і рухається у ритмі нових тенденцій та технологій.
Ми будуємо те, що необхідно суспільству, країні та світу.
вул. Червоноармійська, 5
29009 м. Хмельницький

+38 (0382) 61 97 78
+38 (067) 381 20 40
e-mail: manager@dita.ua
www.pf-dita.com


З приводу розміщення реклами звертатися за тел. 65-59-01


 


29000, м.Хмельницький, Кам'янецька 47
т.65-59-01
tviypog@gmail.com

Шановні читачі !
Розпочалася передплата на друге півріччя. передплатний індекс 99876


Сертифіковано в Україні