ХМЕЛЬНИЦЬКА ОБЛАСНА ГРОМАДСЬКО-МОЛОДІЖНА ГАЗЕТА виходить з 14.02.2008 Передплатний індекс 99876

"Я ніколи не здамся в полон!"

Електронна адреса Друкувати PDF

 

Анатолій Якушко народився 25 червня 1887 року в м.Хмельницькому. Навчався в школі№2, згодом в ПТУ №11, куди подав документи, але з часом зрозумів, що обрав не свій фах у житті і покинув навчальний заклад. Пішов служити в армію і там знайшов себе: служив у м.Ізмаїл, що на Одещині. Звідти, як перспективного бійця, Анатолія направили у селище Щелкіно АР Крим. Після служби в армії працював в службі охорони. Під час Революції Гідності підтримував Майдан. Був призваний в ЗСУ у жовтні 2015 року. Службу проходив в Новоайдарівському районі, що на Луганщині. Загинув 10 листопада 2015 року, потрапивши під ворожий обстріл. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня. Похований на Алеї Слави Хмельницького. Почесний громадянин м.Хмельницького.

Коли стихає вітер і хвилі у Дубівському озері стають тихоплинними, над його плесом віддзеркалюються красуні сосни… Вони, наче зелене намисто озера, милують око, збагачують красою землю. Зелена, пишна алея понад озером – це памʼять, яку нам залишив Толя. Кожне з дерев було висаджено його руками. Нині його синок Нікіта, майбутній першокласник, знає, що ці пишні вічнозелені сосни посадив його тато.

 


«Толика с ранних лет, также как и старшого брата Андрея, – розповідає мама Ольга Ярославівна, - его отец Павел Иванович учил пребывать на природе и с ней общаться: походы в лес, рибалка, а затем охота – все это формировало характер наших сыновей. Младший Толик рос, как и все мальчишки: любил побегать, пошалить, вечно с избитыми коленками… На при этом Толик любил справедливость: всегда защищал девченок и не давал в обиду тех, кто был слабее других. Очень любил животных – у нас всегда был полон двор котят, собачат… Толя жалел их, брошенных плохими людьми и эта черта характера осталась у него и во взрослой жизни.

Когда подрос – любил кататься на велосипеде. В детстве и юности был очень общителен, имел много друзей. Учился в школе №2, а по окончанию отес документи в ПТУ №11. Но поскольку Толя был непоседой, а его будущая специальность требовала усидчивости, то он, недолго думая, забрал документи с училища и оставил учебу. Вскорее его забрали в армию. Службу сначала проходил в учебке при мореходном училище г.Измаила. Как-то раз похвастался нам, что его признали лучшим стрелком в учебке: так метко, как он, не стрелял никто. Дальше служба его проходила в поселке Щелкино, что в АР Крым . Предлагали там остаться для дальнейшей службы, но он отказался и приехал домой. Нашел себе работу по душе, женился, родился сынок …. Что еще нужно было для счастья? Но на порог постучался тревожный 2014 год. Война ворвалась в нашу жизнь. И Толик, который вместе с братом, с первых дней поддерживал Майдан, когда пришла повестка из военкомата, не стал ее игнорировать или прятаться, как некоторые другие. Он сказал: «Мама, как же я не пойду? Там же тоже ребята такие, как я, они тоже хотят домой, к семьям. Их нужно подменить. Я же не трус!» Он как раз в то время приехал с Карпат, где отдыхал со старшим братом Андреем. А на следующий день пошел вместе с соседом в военкомат. С того момента жизнь, будто распределилась: «до» и «после»…

Спочатку Анатолій проходив навчання в учбовому центрі м.Житомира, а після нього був направлений до 80-ї Львівської бригади десантних військ. До речі, дорогою до Львова стався досить таки курйозний випадок. Тобто, коли вже були зібрані всі намети, польова кухня, всі необхідні речі і хлопці вже чекали автобуса, а той обломився дорогою… І вони всі, 40 майбутніх наших бійців, опинилися на 3 доби у перші жовтневі заморозки без даху над головою, без теплого одягу, без харчів і, навіть, без води… Прийшлося хлопцям йти в ліс збирати гриби, аби прогодувати себе. Через 3 доби таки прийшла військова машина, але на 20 місць, в яку «завантажили» 40 чоловік… Не зовсім приємні спогади про початок служби… Але, все-таки, потім, коли здобув військовий досвід, загартував свій дух під куполом парашута – відчув себе по-справжньому Мужчиною, Воїном-Захисником своєї землі.


Коли потягом відʼїздив зі Львова до зони АТО, подзвонив додому, аби його зустріли по дорозі батьки. Звичайно, свого сина, брата і молодого татуся з нетерпінням чекали вже на пероні залізничного вокзалу. Потяг тоді запізнювався на цілу, як вічність, годину… І ось зелена голова потяга замаячіла на сталевих рейках і серця рідних стискалися від радості і болю…

«Никогда не забуду эту встречу, - каже Ольга Ярославівна, - все мальчики, которые вышли с поезда, такие стройные, такие красавцы, всем до 30 лет… Уже было холодно, а они все раздетые… Даже зимней формы им выдать не успели. Я им передала кучу зимних вещей».

На Луганщину, в зону АТО, Анатолій приїхав у жовтні 2015 року. Місцем його служби стало селище Штормове Новоайдарівського району. Там, на місці бувшого санаторію, була їхня військова база. Вже землю окутували перші осінні заморозки і хлопці заготовляли на зиму дрова, ставили пічки-буржуйки. Анатолій дзвонив додому щодня, але говорив завжди дуже коротко: мовляв, все в мене добре, не хвилюйтесь… Хоча по телефону завжди було чути те «добро»… Звичайно, рідні дуже хвилювалися, війна є війною і ніхто не застрахований ні від поранень, полону чи загибелі. Але якось Толик сказав матері: «Я никогда не здамся в плен!». Дав зрозуміти рідним, щоб серед полонених його не шукали.

Спогади побратима Артема: «Ми з Толиком разом служили в «учебці» м.Житомира, проходили підготовку на полігоні ПДВ. Там зробили свої перші стрибки, там, можна сказати, закохалися у ПДВ… Потім, 7 жовтня 2015 року, нас забрали у бригаду до Львова, і, десь, через тиждень ми виїхали в зону АТО на Луганщину в с.Штормове. У Толика була дуже помітна така риса характеру, як загострене почуття справедливості. Якщо він бачив, що щось не так, то міг, навіть, піти на конфлікт з офіцерами, аби добитися справедливості. Він не боявся казати правду місцевому населенню, яке було проросійськи налаштоване. Анатолій їм пояснював, що вони не праві, бо Україна має бути єдиною. Я інколи просив його, аби він не вступав у суперечки з тим «населенієм», але Толик був настільки сміливим, що здавалося - він нічого не боїться!

В день загибелі Анатолія – 10 листопада 2015 року, я разом з ним заступив на чергування. Ввечері ми помітили з боку противника ДРГ (диверсійно-розвідувальну групу) і відкрили вогонь по них. Вони відповіли – і Толік дістав смертельне поранення: куля потрапила в легені. Ми намагалися його врятувати, викликали швидку, але…

«Мама, як пече…» - це були останні слова справжнього Друга і Воїна.

Як пригадує Ольга Ярославівна, вона 10 листопада о 8-й годині ранку, поповнила рахунок мобільного телефону Толика і, як завжди, чекала, що син зателефонує, але дзвінка не було ні вдень, ні ввечері… Серце матері здригалося від хвилювання, але подумки себе заспокоювала, бо й думки не хотіла припускати, що з сином може трапитися найстрашніше. Але війна, названа владою АТО, на жаль, не шкодує нікого…

Смагляве хлопченятко Нікіта дуже схожий на свого тата. Він знає, що його татко – Герой. Він його любить і віриться, що збереже синівську любов протягом життя. Перекаже своїм дітям і онукам, як його молодий татко-Герой віддав життя за Україну – єдину і неподільну. Вічне Життя і Слава Герою!

 

Останне оновлення Четвер, 23 лютого 2017 15:43  

Реклама

ТДВ «Хмельницькзалізобетон»

Пропонує вироби з деревини, виготовлені на німецькому обладнанні «weinig», двері виготовлення дверних полотен.

- дошка підлоги, блок-хауз, вагонка
- сходинки та під сходинки
- широкий вибір продукції зі складу та на замовлення

м.Хмельницький, вул.Чорновола, 31,т.64-51-97


КП «Цивільжитлобуд»

Проводить будівництво –1, 2, 3 – кімнатних квартир поліпшеного планування: вода, газ, індивідуальне опалення, дитячий майданчик, металопластикові вікна, утеплені стіни, парковка, офісні приміщення. Продаються приміщення під офіси, гаражі та магазини. Виконуємо будь-які будівельно-монтажні роботи.

м.Хмельницький, вул. Камʼянецька, 47,
т. 72-07-75, 65-85-03, 70-69-75, 050-824-91-64
www.civbuild.com

 


Будівельна компанія "Діта"

виконує усі види будівельних робіт вже 20 років.
Ми почали свою діяльність з невеликіх обсягів ремонтніх робіт.
Але сьогодні наша компанія досягля значних успіхів у сфері будівництва і є лідером ринку у нашому регіоні.
Компанія розвивається і рухається у ритмі нових тенденцій та технологій.
Ми будуємо те, що необхідно суспільству, країні та світу.
вул. Червоноармійська, 5
29009 м. Хмельницький

+38 (0382) 61 97 78
+38 (067) 381 20 40
e-mail: manager@dita.ua
www.pf-dita.com


З приводу розміщення реклами звертатися за тел. 65-59-01


 


29000, м.Хмельницький, Кам'янецька 47
т.65-59-01
tviypog@gmail.com

Шановні читачі !
Розпочалася передплата на друге півріччя. передплатний індекс 99876


Сертифіковано в Україні