ХМЕЛЬНИЦЬКА ОБЛАСНА ГРОМАДСЬКО-МОЛОДІЖНА ГАЗЕТА виходить з 14.02.2008 Передплатний індекс 99876

"Мамо, так болить душа..."

Електронна адреса Друкувати PDF

 

Леонід Димінський-Смолінський народився 16 грудня 1964 року. Навчався у Летичівській ЗОШ №2, яку закінчив 1982 року і вступив до Костромського вищого командного училища хімічного захисту. Після його успішного закінчення в 1986 році був направлений на службу в НДР на посаду командира загону. В 1991 році, після виведення радянських військ з Німеччини, звільнився із Збройних сил в званні капітана. Загинув 12 серпня 2014 року під час обстрілу автобуса в с. Маріїнка на Донеччині. Похований на Алеї Слави у м.Хмельницькому.

Такі слова почула мама від сина, коли він востаннє дзвонив по телефону. Сивочола, поважного 82-річного віку Неоніла Казимирівна з хвилюванням і не без сліз розповідає про свого сина – Льонічку, як його ніжно називає… Ось і того разу вона, як і завжди, розпитувала його, як там на роботі, чого такий сумний голос… Мама не знала, що син на війні. Леонід так і не зміг сказати про те, де знаходиться насправді. А вона, наче пташечка, чекала своє ластовиня, кожного його дзвінка, кожної вісточки, кожного слова…

«Я його питала», - розповідає Неоніла Казимирівна, - «Льонічка, дитиночко, в тебе може якісь неприємності на роботі, якийсь такий голос ... А він мене заспокоює, що, мовляв, все в порядку, мамо, не переживай, тримайся. Мовляв, він випадково в Дніпропетровську проїздом і привіз поранених. Питає, як здоровʼя, справи. А я йому кажу: Льонічка, жуки дуже картошку їдять… А він мені у відповідь: мамо, які жуки!.. Тут душа болить… Хлопці падають, як недозрілі яблучка… Нема ніде правди…» І тут мене щось насторожило, що він так говорить. А ще його тоді чомусь спитала: «Сину, то, може, в Києві є правда? Ні, мамо, - відповів мені, - от якраз з Києва, з його верхівки, все і починається»


Того дня, перед відʼїздом, як пригадує Неоніла Казимирівна, Леонід був дуже засмучений, ніби сам не свій. Материнське серце відчувало, що син щось не договорює. Але ж любляче серце матері завжди довіряє своєму синові. От і того разу, мати знову повірила сину, що він їде на роботу, в Дніпропетровськ… Але, чомусь, того разу Леонід, ключі від батьківської хати, не взяв з собою, як завжди, а залишив їх матері.

«Я ще здивувалась, а навіщо ти їх лишаєш? – тривожно питала мати сина. А він якось знітився і каже: нехай будуть дома, віддаси – кому буде треба…»

Мати тоді ще знала, що бачила сина востаннє…

І знову почалися звичні дні, коли мама чекала дзвінка, аби почути рідний голос. А ще через кілька днів знову пролунав дзвінок і мама взяла телефон: «Льонічка, це ти? Тебе погано чути…» Але на тім боці звʼязку якийсь безжально-металевий голос їй відповів: «Это не Леничка. Ваш сын убит…»

Що далі їй говорив сепаратист, мати вже не чула: світ потемнів в її очах…

І лише після смерті сина, мама взнала правду – її син воював за Україну в батальйоні територіальної оборони «Дніпро-1», Правий Сектор куди вступив добровольцем, наперекір медикам, які не дали йому «добро» під час медкомісії.

У Леоніда Смолінського — двоє дорослих доньок і незадовго до війни, він, успішно закінчивши курси польської мови і отримавши карту поляка, мав поїхати до Польщі, аби допомогти своїм донькам. Але, життя – найбільша таїна… Хто знає, чим керувався Леонід в той час, коли приймав рішення? Напевне, честь офіцера і біль за молодих хлопців, яким Леонід Денисович за віком годився у батьки – взяла верхи: капітан Смолінський став на захист Вітчизни.


“З Льоньою служив з самого початку - розповів бойовий товариш Максим з Нетішина. Його зустрів у Дніпропетровську на тренувальній базі. В надзвичайні ситуації попадали, в неймовірних операціях брали участь. Армійців туди не посилали, а ми були. Льоня серед нас був найстаршим. Завжди про нас турбувався. Берці намагався діставати та інші речі через польську громаду. У нас була п'ятірка — наш відділ: четверо з Нетішина і Льоня з Хмельницького. Він сам підійшов до нас, бо дізнався, що земляки, так разом і записалися. Він по званню ненайстарший, але був як наставник, опікав нас. Наша штурмова група налічувала близько двадцяти чоловік, вижило лише п'ятеро.”

Чотирьом нетішинцям та одному бійцю із Запоріжжя пощастило більше — за день до трагедії їх відпустили додому. А 12 серпня бійці спецпідрозділу “Дніпро-1” потрапили у засідку під Донецьком.

“Їх послали на завдання розповідав Владислав Сіверський,- дали в руки кулемети та автомати. Вони їхали в автобусі на блокпост, який раніше війська відбили у терористів. Пройшла розвідка, ніби “чисто”, але автобус потрапив у засідку. Льоню та Вову (Величка авт.) так і розстріляли в автобусі. Загалом з 15 чоловік, 12 загинуло, трьох поранених забрали в полон. Тіла загиблих спершу так і лежали в полі, потім терористи забрали їх до себе. За тіла вони вимагали 100 тисяч доларів. Перемовини із “ДНРівцям” були важкими. А коли вони дізналися, що у «правосеків» є в полоні російський підполковник, погодились на обмін. Обмін проводився в селищі Курахово, куди була доставлена машина з полоненими терористами. А через годину-дві «сепари» прислали швидку допомогу з нашими полоненими, а другу машину з тілами 8-ми наших побратимів. Потім, через день, вони повернули ще 3 тіла, а 21 серпня вони повернули тіло ще одного нашого побратима і тіла загиблих з інших українських частин.

Влада давала інформацію, що сепаратисти тікали. Розвідка йшла попереду, бо їх відіслали на завдання. Передали, що “чисто”. Хмельничани були вбиті на місці, Леонід був водієм. Влада та командування у Києві не проводили переговорів. У них була повна “каша”. Там не знали, хто їхав, хто загинув, хто поранений. Навіть по кількості нічого сказати не могли. Морги Дніпропетровська були забиті вбитими. Їх тіла там лежали по півтора-два місяця, тому інформації рідним не давали, а лише довідки, що безвісті зниклі. З тілом Леоніда ще «пощастило», адже самі терористи подзвонили”.

Коли я з Неонілою Казимирівною переглядала світлини, вона розповіла, що пережити горе їй допомагає вишивка. Вона у своєму поважному віці вишиває прекрасні квіти! Одну з таких серветок з квітами подарувала на згадку. А потім якось мимоволі додала: «Знаєте, мені вже на похоронах розповіли його хлопці, що за три дні до загибелі, Льоня, ніби щось відчував, бо був дуже мовчазний, не хотів, як-то кажуть, ні їсти, ні пити. Він відчував якусь провину за те, що так і не сказав мені правду. Навіть обмовився: якщо з мамою трапиться зле, він не переживе цього… Та, навіть з того світу, мені Льоня хоче допомогти. От якось я пішла на пошту і там, аби розписатися, стала шукати в сумці ручку, яку мала взяти з собою, але забула… А вночі мені приснився сон, ніби Льонічка говорить до мене: «Мамо, то ж у мене в шухляді є гарна біла ручка, візьми її і пиши…»

Наступного дня я розповіла про сон своїй сусідці і ми разом відкрили шухляду, де серед багатьох лежала біла кулькова ручка…»

Біла ручка світлої душі.

 

Реклама

ТДВ «Хмельницькзалізобетон»

Пропонує вироби з деревини, виготовлені на німецькому обладнанні «weinig», двері виготовлення дверних полотен.

- дошка підлоги, блок-хауз, вагонка
- сходинки та під сходинки
- широкий вибір продукції зі складу та на замовлення

м.Хмельницький, вул.Чорновола, 31,т.64-51-97


КП «Цивільжитлобуд»

Проводить будівництво –1, 2, 3 – кімнатних квартир поліпшеного планування: вода, газ, індивідуальне опалення, дитячий майданчик, металопластикові вікна, утеплені стіни, парковка, офісні приміщення. Продаються приміщення під офіси, гаражі та магазини. Виконуємо будь-які будівельно-монтажні роботи.

м.Хмельницький, вул. Камʼянецька, 47,
т. 72-07-75, 65-85-03, 70-69-75, 050-824-91-64
www.civbuild.com

 


Будівельна компанія "Діта"

виконує усі види будівельних робіт вже 20 років.
Ми почали свою діяльність з невеликіх обсягів ремонтніх робіт.
Але сьогодні наша компанія досягля значних успіхів у сфері будівництва і є лідером ринку у нашому регіоні.
Компанія розвивається і рухається у ритмі нових тенденцій та технологій.
Ми будуємо те, що необхідно суспільству, країні та світу.
вул. Червоноармійська, 5
29009 м. Хмельницький

+38 (0382) 61 97 78
+38 (067) 381 20 40
e-mail: manager@dita.ua
www.pf-dita.com


З приводу розміщення реклами звертатися за тел. 65-59-01


 


29000, м.Хмельницький, Кам'янецька 47
т.65-59-01
tviypog@gmail.com

Шановні читачі !
Розпочалася передплата на друге півріччя. передплатний індекс 99876


Сертифіковано в Україні