ХМЕЛЬНИЦЬКА ОБЛАСНА ГРОМАДСЬКО-МОЛОДІЖНА ГАЗЕТА виходить з 14.02.2008 Передплатний індекс 99876

Волю "Поета" не зломили тортури сепаратистів

Електронна адреса Друкувати PDF

Руслан Сергійович Коношенко народився 23 лютого 1983 року в м.Кам’янець-Подільський. Навчався в школі №13. Після закінчення 9-го класу вступив до ПТУ №6, де успішно здобув фах кранівника. У 2001 році служив старшим матросом на військовому кораблі «Поділля», після армії продовжив службу контрактником у військовій частині. Був учасником Революції Гідності. У серпні 2014 року був мобілізований до ЗСУ. Службу проходив у званні старшого солдата 90-го штурмового батальйону 81-ї десантної бригади, позивний «Поет», оскільки Руслан писав вірші. Під час оборони Донецького аеропорту потрапив в полон, де сепаратисти жорстоко замордували Героя до смерті. Похований в Кам’янці-Подільскому на Алеї слави. Нагороджений Орденом «За мужність III ступеню» (посмертно).

Він був в сім’ї одинаком і його лагідно називали Русланчиком. Звичайна родина: мама – Галина Олексіївна, працювала у військовій частині, батько – Сергій Петрович працював на кабельному заводі. Дитинство і юність Руслана проходили серед військових і він звикав до особливих стосунків, звертання і порядку.

 

«Мій син мріяв бути військовим, - розповідає мама, - але за браком коштів він так і не вступив до місцевого військового училища і пішов вчитися на кранівника. Потім працював у військовій частині, звідки і пішов в армію. Служив у морфлоті. Спочатку навчання пройшов в м.Ізмаїл, а потім служив старшим матросом на військовому кораблі «Поділля». Служба дуже припала йому до душі і це помітило керівництво, бо направили його далі на навчання до Криму».


Відслуживши в армії, Руслан благополучно повернувся з морем вражень додому! Ким бути далі? – Таке питання вже не стояло, бо хлопець твердо вирішив – буде військовим. Тому повернувся до військової частини і підписав контракт на службу. Звісно, молодість не може бути без кохання: невдовзі Руслан зустрів свою Людмилу! Одружилися, народився первісток – Олексійчик! Молоде подружжя будувало плани на майбутнє, раділо життю. Ця радість подвоїлась, коли народився Максимчик. Та в житті не все безхмарно: скоротили військову частину, довелося змінити свій фах військового на високомонтажника. Висота – відрядження – висота… Чим не романтика для молодої людини?! Та якось одного разу в родині сталася трагедія: втопився батько. Руслан тяжко пережив його смерть і під час похорону стався серцевий напад. Пізніше, при обстеженні, лікарі в нього виявили вроджений порок серця. Це означало, що знову прийдеться змінювати свій фах. В торговому центрі «Петровський», куди Руслана запросили на роботу, він успішно освоїв професію старшого продавця.

Коли в країні розпочалася Революція Гідності, Руслан став її активним учасником, але про те, що він їздив на Майдан, мама не знала, не хотів, щоб хвилювалась.

Тривожний серпень 2014 року увірвався в життя родини повісткою для Руслана. Він не став ховатися, як деякі, шукати у собі болячки (хоч і було захворювання серця!), він, як справжній мужчина, вирішив стати на захист України. Але цей факт знову хотів приховати від мами.

«Якось дзвоню Руслану, питаю: де він? – каже Галина Олексіївна. Чую у відповідь, мовляв, на рибалці. Та, потім, таки зізнався, що знаходиться в Житомирі на навчанні у 90-й бригаді. Потім зона АТО. Спочатку у ворога відбили Костянтинівку і в колишній психлікарні розмістили свою частину. Далі – найгарячіші точки: Піски, Водяне, Тоненьке, а з грудня Руслан в Донецькому аеропорту. Там прослужив до Нового року і дали йому на кілька днів відпустку. Яка ж радість була для родини й дітей. А їх вже було троє: донечці Карінці щойно мав виповнитися перший рік життя. Я так його просила, аби не їхав на війну знову, на що мав повне право, але Руслан не послухав - його там чекали хлопці… »


Найстрашніші дні для родини настали 16 січня 2015 року, коли їх син, чоловік і батько, вдруге зайшов в Донецький аеропорт. Почалися страшенні бої з обвалами поверхів. Перший обвал стався 19 січня. Руслан вцілів і вже наступного дня, 20 січня, виходив по рації, просив допомоги.

«Я чула його голос, - каже пані Галина, - мені його хлопці дали послухати, як він, мужній мужчина, у розпачі, плачучи, благав про допомогу… Але вона не надійшла. Я всю ніч не спала. А перед ранком, наступного дня, 21 січня, подзвонила і почула голос сина: «Мама, я живий!» і більше – нічого. Я трохи заспокоїлась, але тут до мене зателефонувала знайома і сказала, аби зайшла на канал «Новороссия», де виклали відео, як Руслана беруть у полон. Я зайшла і побачила там жахіття війни. Наших полонених допитував бандит «Моторола», аби вони сказали, де їх кулеметник. Серед них був Ігор Броневицький, який знав, де Руслан (він був під завалами –авт.) і хотів зберегти йому життя. Тому відважний кіборг Ігор сказав, що він кулеметник. Але «Моторола» знав Руслана особисто і почав жорстоко бити Ігоря, погрожуючи, що так буде з кожним, якщо вони не скажуть, де кулеметник. І Руслана видали: сказали, що він під завалами… Відео на цьому припинилося. В мене починалася істерика, але я примусила себе взяти в руки і подумати, що робити далі? Вирішила дзвонити в травмпункти Донецька. Найшла телефони і додзвонилася в один з них. Я назвалась, сказала, що шукаю сина. У відповідь почула: «Да, я принимала вашого подонка. Вы не посылайте на нашу землю своих детей, чтобы они нас расстреливали!..» Але я плакала і просила, аби вона дала номери телефонів, де він може бути? Вона дала ще два номери, але в тих травмпунктах і морзі, мого сина не було. Тоді я почала дзвонити в Київ, в СБУ. Звідти мені невдовзі подзвонили, що мої дані підтвердилися і син знаходиться в полоні. Але просили, аби я не приймала ніяких мір, вони все зроблять самі».

Довго і страшно для матері та дружини минали дні і ночі у пошуках і здогадках. Так хотілось вірити, що Руслан живий!.. Якось у березні серед ночі пролунав дзвінок. Мама підняла телефон і почула два страшних слова: «Він помер!». Більше не було нічого чути, бо зв’язок глушило так, як з зони АТО. Галина Олексіївна повідомила цей номер в СБУ, але там відверто сказали, що шукати номер не будуть, бо не було в тому ніякого сенсу. Галині Олексіївні спали на думку слова сина, який сказав, якщо він потрапить у полон, то, щоб знали – його живого не залишать. Тому ніякі гроші платити не треба. Потім вже після похорон сина, мама дізналася, що він був не просто кулеметником, але й корегувальником вогню і мінером. Але тоді Руслана чекали ще на Пасху, сподіваючись на обмін. Натомість, дочекались дзвінка з моргу Дніпра, щоб приїздили на впізнання…

«У мого сина – каже пані Галина, - було дві наколки: якір і роза вітрів. Я їх побачила… Більше тіла мені не показували, але я помітила, що воно було ціле і свіже. Я ще помітила, що він був голий до пояса, біля нього не було речей, крім штанів і берців. У медичному висновку про смерть стали писати, що загинув під завалами… Я не погоджувалась, адже факти говорили про інше. Та мені сказали, якщо не підпишу, то діти не отримають пенсію. Що мені залишалося робити, як не погодитись? Проте вітчима і друга Руслана, який за фахом – хірург, допустили до тіла. Так от вітчим вийшов звідти сам не свій, він кричав і плакав від болю… Потім він розповів, що тіло Руслана було замордоване до невпізнання, там, де були наколки – випалено… Звісно, його жорстоко катували увесь той час… Це і підтвердила моя зустріч з волонтерами під стінами моргу. Це було подружжя, які привезли тоді 20 тіл наших хлопців. Жінка підійшла до мене і сказала: «Ви мама Руслана? Я хочу подякувати Вам за сина, Ви виростили справжнього Героя! Ваш Руслан не став на коліна і не їв шеврони!» Я лиш її запитала, де вони його взяли? Але жінка мені відповіла, що не має права казати про це».

За тих дві доби, коли мама повертала тіло сина додому, все її життя, ніби плило перед очима. Мама згадувала, як раділа, коли синок народився… Як зробив перші кроки… Як сказав перше слово… Як бігаючи, збивав колінка, ранив пальчика… як мамі було боляче, коли він плакав… А тепер мамі було страшно уявити, як сину було боляче, коли його катували…

«Якось я сиділа вночі в Інтернеті, - каже Галина Олексіївна, - і тут появилося фото, а внизу напис: « я не міг не показати вам це фото». Там було три стільці, де сиділо три солдата. В них на голові були зав’язані мішки, а руки і ноги – прикуті. Я зрозуміла, що там була моя дитина… А ще там написали, яка в них була тюрма. Там були різні камери: камера дізнання, камера «смотрящих», камера зрадників, які сиділи поодиноко, камери катувань, і камери смертників, які теж сиділи поодинці. Хтось не витримував катувань і сходив з глузду. Стіни цих камер були облиті кров’ю… »


Прощалися з Героєм у місті над Смотричем 16 квітня 2015 року в Будинку офіцерів. Приїхали його друзі, його побратими. Сотні кам’янчан прийшли провести в останню путь Героя. У повітрі витала пахощами весна. Весна надії на мир, Весна Вічного Життя Героя.

Надія Олексіївна вибрала для друку у книгу один з улюблених віршів її сина – Руслана:

Душа

На місячній доріжці

Зустрілись дві душі,

Одна  - до  Бога пішки,

А інша –  в грішний світ.

Одна – душа солдата

Загиблого в бою,

А інша – немовляти,

Народжена в Раю.

І так би розминулись…

Але душа бійця

На іншу обернулась:

Знайоме щось з лиця.

Сказала: « Гей, малеча,

А нумо , хлопче , стій!

А як ім’я,  до речі,

Матусеньки твоїй?»

Душа же немовляти

Була як чистий сніг:

« Мене чекає мати,

Аби я вчасно встиг…

Казав Господь, Галина -

Таке її ім’я,

Ось-ось народить  сина,

А син її – то я!

Мене  на Землю жити

Господь  благословив,

Я маю народитись…

А ти вже там пожив?» -

Так у  бійця  спитало

Майбутнє немовля

(Воно ще знань не мало:

Що то таке – Земля?)

А той боєць «Галина»

Повторював ім’я …

Та це ж його дружина

Чекала немовля.

Сплили перед очима

Щасливі ті роки:

Як він , ще був хлопчина

Й просив її руки…

Весілля і навчання,

І пристрасті потік…

Він всі її бажання

Виконував , як міг.

Усе було чудово:

Вагітність – добрий знак!

І взяв він з жінки слово,

Що родиться козак!

А потім…Сум в родині..

В  країну  зло прийшло.

Галини очі сині

Зробилися мов скло.

«Не йди – вона просила –

Бо смерть гуляє там.,

Скількох вже покосила,

Та їй тебе – не дам!»

Та він  своїй дружині

Сказав приблизно так:

«Як друзів я покину,

Який же я козак?

Як гляну в очі сину,

Що  з’явиться в  цей  рік?

Скажу, що в злу годину

Я за спідницю втік?»

Поцілував Галину

І рушив на війну…

А потім..постріл в спину..

І запах полину….

Згадав боєць те стрімко

Й до немовля сказав:

«Ти бережи Галинку

Що краща буде з мам.

Пробач мені ,дитино,

Вас з мамою підвів.

Та буду я невпинно

З тобою з перших днів!

Дивитимусь із неба,

Як швидко ти ростеш,

А все що буде треба

В житті ти сам знайдеш.

Обнімемося ж , сину,

Тобі час йти в життя

А я прикрию спину

Тобі із небуття»

На місячній доріжці

Невпинний душ потік:

Одні – до Бога пішки,

Хтось – в протилежний бік.

Народжуються діти,

В воєнний час  страшний,

І щоб їх захистити

Хтось винен йти у бій.

Але допоки в серці

В жіночому  любов,

Життя не перерветься,

Відроджуючись знов!

 

Останне оновлення Середа, 22 лютого 2017 18:00  

Реклама

ТДВ «Хмельницькзалізобетон»

Пропонує вироби з деревини, виготовлені на німецькому обладнанні «weinig», двері виготовлення дверних полотен.

- дошка підлоги, блок-хауз, вагонка
- сходинки та під сходинки
- широкий вибір продукції зі складу та на замовлення

м.Хмельницький, вул.Чорновола, 31,т.64-51-97


КП «Цивільжитлобуд»

Проводить будівництво –1, 2, 3 – кімнатних квартир поліпшеного планування: вода, газ, індивідуальне опалення, дитячий майданчик, металопластикові вікна, утеплені стіни, парковка, офісні приміщення. Продаються приміщення під офіси, гаражі та магазини. Виконуємо будь-які будівельно-монтажні роботи.

м.Хмельницький, вул. Камʼянецька, 47,
т. 72-07-75, 65-85-03, 70-69-75, 050-824-91-64
www.civbuild.com

 


Будівельна компанія "Діта"

виконує усі види будівельних робіт вже 20 років.
Ми почали свою діяльність з невеликіх обсягів ремонтніх робіт.
Але сьогодні наша компанія досягля значних успіхів у сфері будівництва і є лідером ринку у нашому регіоні.
Компанія розвивається і рухається у ритмі нових тенденцій та технологій.
Ми будуємо те, що необхідно суспільству, країні та світу.
вул. Червоноармійська, 5
29009 м. Хмельницький

+38 (0382) 61 97 78
+38 (067) 381 20 40
e-mail: manager@dita.ua
www.pf-dita.com


З приводу розміщення реклами звертатися за тел. 65-59-01


 


29000, м.Хмельницький, Кам'янецька 47
т.65-59-01
tviypog@gmail.com

Шановні читачі !
Розпочалася передплата на друге півріччя. передплатний індекс 99876


Сертифіковано в Україні