ХМЕЛЬНИЦЬКА ОБЛАСНА ГРОМАДСЬКО-МОЛОДІЖНА ГАЗЕТА виходить з 14.02.2008 Передплатний індекс 99876

Молодший син родини педагогів

Електронна адреса Друкувати PDF

 

Володимир Борисович Овчарук народився 8 вересня 1979 року в с.Велика Кужелова Дунаєвецького району в родині педагогів. Коли Володі виповнилося 3 роки, сімʼя переїхала в с.Лисець. Успішно навчався в школі. Вступив до Новоушицького технікуму механізації, а після його закінчення працював у колгоспі бригадиром тракторної бригади. Потім навчався в ХНУ на механічному факультеті, де була військова кафедра. У 2003 році одружився, у шлюбі з Тетяною народилося двоє дітей. Був призваний на службу 8 квітня 2014 року. Пройшов навчання на Рівненщині, де був командиром взводу 51 механізованої бригади. Загинув під час обстрілу під Волновахою 22 травня 2014 року. Володимир став одним з перших, хто героїчно поліг, захищаючи Батьківщину від ворога. Похований у селі Лисець Дунаєвецького району.

 

Уявіть собі на мить: стоїть 3-річний хлопчик, тримає в руках фотоапарат і … фотографує. Напевне, хтось скаже, що таке неможливе. Але для маленького Володі це стало можливим. Таким він ріс – тямучим не по своїм рокам хлопчиком, якому все давалося легко і з першого разу.

«Володя, насправді, - розповідає його дружина Тетяна, - з раннього дитинства, як згадували його батьки-педагоги та однокласники, займався фотографією. Вже в третьому класі він приносив до школи роздруковані фотографії. Приміром, відбувається якесь свято у школі, а Володя, наче справжній фотограф - робить знімки. Потім залізе у темну шафу – проявить плівку і, знай собі, чаклує біля фотоприладів… А через день-два принесе фотографії до школи. Отож було радості у його класі! »


А чи можна уявити 10-річну дитину за кермом легкового авто? І нехай простить тодішня Державтоінспекція, але це теж було під силу Володі. І хлопчик не від розкоші чи байдикування сідав за кермо автомобіля, а таким чином, допомагав своїм батькам, які копали картоплю чи буряки на городі, а їх помічник відвозив урожай з городу додому. А ще Володя з дитинства був музикою. Коли навчався в другому класі, батько Борис Степанович, навчив його грати на баяні. І Володя, візьме в одну руку стільчик, іншою підтримує баян, вийде на сцену – усі заслуховувались, як гарно грав!

Пасіка… Гудуть бджоли… Незрівнянний аромат з вуликів плине довкола … А серед цього земного раю дід Михайло навчає свого онука Володю найдревнішій і найпочеснішій справі русинів – бджолярству. І так припало це мистецьке ремесло до душі Володі, що він вже не розлучався з ним. Пізніше став сам утримувати невеличку пасіку, а коли одружився з Тетяною, то прищепив і їй любов до бджільництва.

«Він до всього брався і скрізь хотів бути першим, - продовжує розповідь дружина. І що найдивовижніше – йому все вдавалось. Він встигав скрізь: гарно вчився в університеті, був членом студентської ради і старостою гуртожитку. Батьки пишалися своїм сином, адже з навчального закладу присилали листи-подяки за гарне виховання сина. Тому і не дивно, що коли, в ХНУ відкрилася військова кафедра, Володя, маючи гарне здоровʼя, вирішив і там навчатися. І хоч там дуже був суворий відбір і, звичайно, він хвилювався, проте знову досяг своєї мети – вступив! Я в цей час (а це був 2001 рік) навчалася в Камʼянець-Подільському педагогічному університеті і памʼятаю з якою радістю він дзвонив мені ще тоді з переговорного пункту: «Я вступив! Мене прийняли!» - наче зараз чую цей бадьорий, рідний голос…

Ми 4 роки зустрічалися, ніколи не сварилися. У 2003 році одружилися. Через рік народився синок Вадим, а ще через пʼять – донечка Ліана. Він так радів появі на світ донечки! Обдзвонив всіх своїх друзів, аби повідомити їм про свою велику радість! Ми жили в Хмельницькому. У нас була зразкова сімʼя: Володя був приватним підприємцем, а я працювала завучем в школі с.Олешин. Ми все робили разом, ніколи не ділили роботу на чоловічу чи жіночу".

Володимир так любив своїх рідних—дружину і двох діток, батьків, був для них справжньою підтримкою та опорою. Тетяна не може згадувати без сліз свого чоловіка, адже жили вони , за її словами , « душа в душу». "Просто ми любили і поважали одне одного, любили своїх дітей, поважали батьків. Володя також дуже-дуже любив своїх дітей. Завжди докладав максимум зусиль , аби дітки зростали в любові, радості, достатку. Але в наше життя увірвалась війна…»

То був весняний вечір, 7 квітня. Володимиру подзвонили з військомату і сказали, на 7-му годину ранку приїхати в Дунаївці з речами. Кажуть, Володя мав вибір – йти чи не йти війну. Він міг відмовитись, адже повістки не було, лише дзвінок. Але на слова своєї дружини, яка хотіла застерегти його, аби він подумав, що час такий неспокійний, що люди загинули на Майдані.., він відповів: «А що я потім скажу своїм дітям? Як дивитимусь в їх очі? Скажу, що я відмовився від армії? Коли хлопці гинули на Майдані, я сидів у теплій квартирі. Тепер – і моя черга настала». Ми зібрали речі за одну ніч і Володя зранку поїхав до військомату. Спочатку його направили на навчання у м.Володимир-Волинський, де він був призначений командиром взводу 51 ОМБ. Всі хлопці були з Волині, один лише Володимир був з Хмельниччини. Далі навчався в м.Рівному. Звідти ще на вихідні приїхав після Пасхи додому. Ніхто тоді не знав, що вже востаннє бачили свого Володю, сина, батька, брата і просто дуже порядну, добру, справедливу людину. Так, погостювавши лише день в колі своєї родини та побачивши своїх односельчан, Володя знову збирався в дорогу. Він, дивлячись на засмучені обличчя своїх рідних, якось намагався їх підбадьорити. Зокрема, казав дружині: « Таня, почекай кілька днів, після виборів нас відпустять додому. Ось побачиш – у вівторок буду вдома».

Через пару днів він повідомив рідним по телефону, що його частину перевели, нібито, на Дніпропетровщину. Насправді, 19 травня їх перекинули у Новоукраїнку, що в Донецькій області. Два дні бійці вантажили танки, БТРи. Останній дзвінок від Володі пролунав 21 травня. Він, як завжди, казав, аби не хвилювалися, що все добре… Вже наступного дня звʼязок обірвався…

Як зʼясувалося згодом, напередодні трагічних подій, бійців 51-ї механізованої бригади Збройних сил України направили на Донеччину під місто Волноваха. Перед хлопцями поставили завдання – встановити блок-пости і обіцяли їм охорону. Та насправді виявилось все інакше. Наші захисники – ще зовсім молоді хлопці залишились без приладів нічного бачення, без звʼязку з іншими підрозділами, які б їм допомогли відбити атаку. І сталася ще одна трагедія неоголошеної війни: після 5-ї години ранку до блок-посту підʼїхали терористи і розстріляли бійців. Загинуло 17 солдат, серед яких був командир взводу молодший лейтенант Володимир Овчарук. Це сталося у четвер, 22 травня. Володя так сподівався, як їм обіцяли, приїхати додому у вівторок…

Кажуть, Володя дуже очікував 2014 рік, адже це був рік ювілеїв у його люблячій сім’ї. Донечки ювілей - 5 років ще відсвяткували всією дружньою родиною, а синові Вадимові – 10 років і Володьові 35 років вже не судилося….

Осінньої погожої днини, 8 вересня, йому б виповнилося 35. Цього дня в Лисецькій ЗОШ на честь її учня Володимира Овчарука, загиблого під час АТО, було відкрито меморіальну дошку. На урочисту лінійку з приводу її відкриття зібралися рідні і близькі, школярі та педагоги, представники районної і місцевої влади. Серед них були перша вчителька Володі – Лідія Кучерява, менеджер «Енселко-Агро» (Кернел) Олександр Степанов, який допоміг у виготовленні дошки памʼяті Герою. Як розповів учень Лисецької школи Володя Андрухов, у шкільному музеї відкрили також експозицію на знак памʼяті його тезки Героя. Він навчався, радів життю і ходив по святій землі України. Володимир був справжнім сином своєї рідної землі, який віддав своє життя за її процвітання під мирним небом.

Його рідні й досі не можуть усвідомити те, що сталося, і прийняти страшну правду.

 

Останне оновлення Четвер, 23 лютого 2017 17:03  

Реклама

ТДВ «Хмельницькзалізобетон»

Пропонує вироби з деревини, виготовлені на німецькому обладнанні «weinig», двері виготовлення дверних полотен.

- дошка підлоги, блок-хауз, вагонка
- сходинки та під сходинки
- широкий вибір продукції зі складу та на замовлення

м.Хмельницький, вул.Чорновола, 31,т.64-51-97


КП «Цивільжитлобуд»

Проводить будівництво –1, 2, 3 – кімнатних квартир поліпшеного планування: вода, газ, індивідуальне опалення, дитячий майданчик, металопластикові вікна, утеплені стіни, парковка, офісні приміщення. Продаються приміщення під офіси, гаражі та магазини. Виконуємо будь-які будівельно-монтажні роботи.

м.Хмельницький, вул. Камʼянецька, 47,
т. 72-07-75, 65-85-03, 70-69-75, 050-824-91-64
www.civbuild.com

 


Будівельна компанія "Діта"

виконує усі види будівельних робіт вже 20 років.
Ми почали свою діяльність з невеликіх обсягів ремонтніх робіт.
Але сьогодні наша компанія досягля значних успіхів у сфері будівництва і є лідером ринку у нашому регіоні.
Компанія розвивається і рухається у ритмі нових тенденцій та технологій.
Ми будуємо те, що необхідно суспільству, країні та світу.
вул. Червоноармійська, 5
29009 м. Хмельницький

+38 (0382) 61 97 78
+38 (067) 381 20 40
e-mail: manager@dita.ua
www.pf-dita.com


З приводу розміщення реклами звертатися за тел. 65-59-01


 


29000, м.Хмельницький, Кам'янецька 47
т.65-59-01
tviypog@gmail.com

Шановні читачі !
Розпочалася передплата на друге півріччя. передплатний індекс 99876


Сертифіковано в Україні