ХМЕЛЬНИЦЬКА ОБЛАСНА ГРОМАДСЬКО-МОЛОДІЖНА ГАЗЕТА виходить з 14.02.2008 Передплатний індекс 99876

За дві години до 19-ліття...

Електронна адреса Друкувати PDF

 

 

Мирчук Денис Віталійович народився 17 серпня 1995 року в с.Радівці Деражнянського району. Навчався в Радовецькій середній школі. Після закінчення 9-го класу поступив до Барського професійно-будівельного ліцею, де здобув спеціальність муляра-монтажника залізобетонних конструкцій та елекрозварювальника ручного зварювання. У 2013 році, 16 вересня, поступив на військову службу за контрактом у м.Львові. В зону АТО прибув 8 квітня 2014 року. Перший бій прийняв разом із спецпідрозділом «Альфа» 13 квітня. Загинув 16 серпня 2014 року під час обстрілу "градами". Нагороджений памʼятним знаком «За воїнську доблесть», орденом «За мужність» III ступеня, нагрудним знаком «За оборону Луганського аеропорту», відзнакою «Командира 80 ОДШБр» (посмертно). Похований в с.Радівці.

Коли молода мама вела за ручку свого білявого хлопчика селом, рідко хто не зупинявся, аби не обрадувати маму за її дитину.

«Ой, який же він у тебе гарненький – по-доброму вихваляли односельці, - він у тебе, як дівчинка!» А білявий хлопчик з тонкими рисами обличчя, маючи лиш 3 рочки за плечима, мабуть, вже тоді відчував себе «справжнім мужичком», бо починав висмикувати ручку при «хвалебних одах» і твердити, що він «хопчик»…


Характер і життя майбутнього Героя формувався і гартувався у селі. А там – щоденна праця, щодення клопоти по господарству, щоденна битва за виживання у скрутні часи кінця 90-х, початку 2000-х років, на які і припало коротеньке і світле життя Дениса.

«Якось пригадую, - розповідає Тетяна Петрівна, - коли Денисику було 5 рочків, я, разом з чоловіком, змушена була поїхати на 5 місяців до Києва, аби заробити якусь копійчину на прожиття. На той час у нас було вже двоє діток – Денисик і 2-річна Наталочка. І ось, нарешті, ми повертаємося додому. Я відчиняю двері і Дениска біжить до мене, розкинувши свої рученята, як крилята, радісно кричить: «Мамуся приїхали!» Так він став мене називати мамуся і на Ви. Навіть, коли менша сестричка казала «Мама» він легенько бив її по губкам, щоб називала так, як він – «Мамуся». А ще ніколи не забуду, як Денисик мене жалів, коли я стомлена поверталася додому. Якось взимку я їздила по селах скупляючи горіхи. Вже сутеніло, коли я зійшла з потяга, а йти було ще пару кілометрів пішки. Почалася віхола, йти було дуже важко. Я, борсаючись у снігах, ледь дісталася до своєї хати. Прийшла дуже стомлена. А тут Дениска підходить, каже: « У мамусі болять ніжки?» «Так, синочка – відповідаю. А він якось так жалібно подивився на мене, присів біля ніг, погладив їх і став цілувати… »

«Коли Денису було 4 роки, - згадує батько Віталій Борисович, - якось бачу, а він до вудочки привʼязав просту нитку і закидає нею. Я зразу смикнув: раз в хлопця є хист до цього – треба вчити ловити рибу. І не помилився – Дениско як взяв в 4 роки вудку, так і став з тих пір рибалкою – часто ми з ним їздили порибалити. Ну, звісно, я його навчив плавати і пловець з нього був гарним. А коли в нас зʼявився гнідий коник Орлик – Дениско осідлав і його. А потім, коли підріс, люди в селі часто просили допомогти конячкою щось привезти, то Денис ніколи нікому не відмовляв – завжди допомагав. Тому любили його односельці».


А ще батьки пригадують, як в 5-му чи 6-му класі, коли в їхньому селі був молодий священнослужитель Олександр, він зумів прищепити хлопчику любов до богослужіння. Денис не тільки ходив до церкви, але й став допомагати батюшці під час служби. Його духовний ріст не дозволяв йому, як багатьом ровесникам, трішки довше поспати у неділю. Він прокидався вдосвіта, щоб з малиновим дзвоном йти до церкви. Кажуть, що юнак завжди прокидався дуже рано, прибирав в себе в кімнаті і приступав до щоденних клопотів сільського життя.

«Денис був незамінним помічником мені по господарству, – каже мама,- з малих літ він вмів косити, коли підріс – опанував мотоблоком. Виконував зварювальні роботи, яких навчився у Барському будівельному ліцеї».

Як розповів майстер з виробничого навчання Юрій Пампушко, він, здебільшого, відпускав хлопців додому, які просилися на іменини чи інші гулянки, а Денис завжди відпрошувався, щоб допомогти батькам.

Дядько Дениса Володимир Мирчук теж при зустрічі згадував добрим словом свого племінника.


«Ви не повірите, - каже Володимир Борисович, але я в Дениса багато чого навчився сам. От, наприклад, зварювальних робіт мене навчив Денис, він заохотив мене зайнятися моржуванням взимку. Так моржування у нас вже стало традицією і ми на Водохреща збираємося всією родиною у м.Барі, приходимо до водойми і здійснюємо купіль. Так нас навчив Денис і це ми робимо в памʼять про нашого славного хлопчика… »

І хоч, після закінчення Барського училища, Денису подобалась його робота, але найбільшою мрією було стати військовим. І юнак вирішує поступати на контрактну службу. Хотів до Хмельницького 8-го полку спецпризначення, але там сказали місяць почекати. Та чекати юнак не став і вирушив до Львова, де і поступив на контрактну службу 16 серпня 2013 року. Цей день став водночас його щасливою і трагічною датою в житті. Але про це – згодом. А тоді Денис почував себе найщасливішим юнаком! І служба з навчанням давалася Денису настільки легко, що юнак відчував своє покликання бути військовим. Адже задля цієї мети хлопець себе фізично загартував, не курив і не вживав спиртного. Тільки під час навчання Денис зробив 12 стрибків із парашутом! Якось рідним зізнався, що інколи стрибати доводилось за хлопців, які побоювались висоти… Разом з тим, Денис завжди памʼятав про батьків, які потребували його допомоги.

В зону АТО Денис потрапив вночі 8 квітня 2014 року. Рота, в якій він служив, отримала наказ про переміщення в Луганську область, а наступного дня десантники заїхали в околиці Луганська, де розбили табір на базі закинутої військової частини. Перший бій відбувся 13 квітня, де хлопці-десантники воювали разом із спецпідрозділом «Альфа», яка, на жаль, зазнала втрат. Потім їхня десантна рота висунулась до околиць Словʼянська і наші українські війська почали відвойовувати блок-пости та населені пункти від незаконних збройних формувань і ДНР. На тих позиціях перебували поблизу Словʼянська до 10 червня. Якось мама спитала: «Денис, тобі не страшно?», а він сказав, що вони вже до цього звикли і додав: «Тут над головою літають такі красиві ракети…»

До Луганського аеропорту аеромобільна бригада, де служив Денис, прибула вночі 13 червня. Десантники охороняли аеропорт і прилеглі території. Згодом звільнили Георгіївку, яка далася важким боєм та пораненням чотирьох побратимів. Втрати понесли і підрозділи добровольчого батальйону «Айдар», з яким разом взяли під контроль м.Лотугіно. Далі провели рейд і дійшли до околиць Антрациту.


У серпні рота Дениса отримала наказ зайняти тактично важливу висоту поблизу сіл Красне та Новогонівка, з якої добре проглядалась важлива траса Краснодон-Луганськ. Саме по ній Росія передавала терористам допомогу до Луганська. Перебуваючи на цій висоті, за 20 кілометрів від аеропорту, наші військові зазнавали щодня обстрілів від незаконних банд-формувань та бойовиків ЛНР. З кожним днем кількість обстрілів збільшувалась. І ось настало 16 серпня 2014 року – річниця контрактної служби Дениса. Але того дня – ворожі «Гради» нещадно били по позиціях наших солдат. Приблизно о 22.00 від прямого влучання смертоносної зброї загинуло девʼятеро наших солдат, наших хлопчиків… Серед них був і Денис… Це сталося за дві години до його 19-ліття… Життя тільки починалось… І все було для життя щасливого: і врода, і гарт, і кохана дівчина Алла… Але російський «Град» забрав юначе життя. Денис вже ніколи не прийде до оселі батьків, не пригорне свою кохану, не зросить ноги зеленню шовкової трави на світанку …


Десь у високості неба засвітилася сяйвом Вічного Життя зірка нашого Героя. Нехай своїм яскравим світлом вона нагадує кожному з нас, якою ціною виборювалося мирне життя вУкраїні.

Спогади побратимів: Р.М. Абулгасанов – командир відділення, М.М. Лавренчук – навідник КПВТ, І.Т. Гречаник – водій, В.В.Хомʼяк – кулеметник, М.В. Тобейчук – старший водій згадували: «Спочатку нашу третю роту розподілили по кількох місцях, наші екіпажі разом несли службу на блок-посту у м. Батурині. Якось після чергової зміни поста ми відкрили сухий пайок і вечеряли. За розмовою дізналися, що Денис любив займатися Workout-oм. Розповідав про різні елементи цього виду спорту, які вправи умів виконувати. Ми його слухали і уявляли, як приїдемо у військову частину і будемо вчитися у Дєнчіка, як його називали…»

«З перших днів в АТО, - згадує М.Лавринчук, - ми з Денчиком ще більше поріднилися. Коли помер мій тато, на той час ми стояли в м.Латугіно, мене відпустили додому. Щоб поїхати мені потрібен був рюкзак, якого я не мав. Денис мені віддав свій. Коли я повернувся в частину, дізнався, що Дєнчік загинув… Рюкзак залишив у себе, як згадку про друга. Ця війна забрала у нас вже 13 побратимів».

Ті, хто віддав життя за Україну - відлітають від нас у високостя неба. Там, на небосхилі, запалюється Зірка Життя Героя.  Юний Денис за життя любив небо і небо полюбило його - міцного духом і тілом  Сина української землі.

Відлітають у вирій хлоп"ята -

Справжня сіль

України-землі,

Зовсям юні,

Немов би орлята,

А вже взяли

До рук автомати

Землю рідну

Грудьми захищати

І як матір

Плекати, кохати

І  життя

За матусю

Віддати!..  

 

Останне оновлення П'ятниця, 24 лютого 2017 10:14  

Реклама

ТДВ «Хмельницькзалізобетон»

Пропонує вироби з деревини, виготовлені на німецькому обладнанні «weinig», двері виготовлення дверних полотен.

- дошка підлоги, блок-хауз, вагонка
- сходинки та під сходинки
- широкий вибір продукції зі складу та на замовлення

м.Хмельницький, вул.Чорновола, 31,т.64-51-97


КП «Цивільжитлобуд»

Проводить будівництво –1, 2, 3 – кімнатних квартир поліпшеного планування: вода, газ, індивідуальне опалення, дитячий майданчик, металопластикові вікна, утеплені стіни, парковка, офісні приміщення. Продаються приміщення під офіси, гаражі та магазини. Виконуємо будь-які будівельно-монтажні роботи.

м.Хмельницький, вул. Камʼянецька, 47,
т. 72-07-75, 65-85-03, 70-69-75, 050-824-91-64
www.civbuild.com

 


Будівельна компанія "Діта"

виконує усі види будівельних робіт вже 20 років.
Ми почали свою діяльність з невеликіх обсягів ремонтніх робіт.
Але сьогодні наша компанія досягля значних успіхів у сфері будівництва і є лідером ринку у нашому регіоні.
Компанія розвивається і рухається у ритмі нових тенденцій та технологій.
Ми будуємо те, що необхідно суспільству, країні та світу.
вул. Червоноармійська, 5
29009 м. Хмельницький

+38 (0382) 61 97 78
+38 (067) 381 20 40
e-mail: manager@dita.ua
www.pf-dita.com


З приводу розміщення реклами звертатися за тел. 65-59-01


 


29000, м.Хмельницький, Кам'янецька 47
т.65-59-01
tviypog@gmail.com

Шановні читачі !
Розпочалася передплата на друге півріччя. передплатний індекс 99876


Сертифіковано в Україні