ХМЕЛЬНИЦЬКА ОБЛАСНА ГРОМАДСЬКО-МОЛОДІЖНА ГАЗЕТА виходить з 14.02.2008 Передплатний індекс 99876

"Україна мене - викохала"

Електронна адреса Друкувати PDF

 

Андрій Іванович Рибцов народився в Росії, в родині військового. Навчався у школі № 12 м. Хмельницького. Закінчив Хмельницьке вище артилерійське командне училище. За час служби пройшов війну в Афганістані. У березні 2014 року прийшов добровольцем до військкомату. Служив командиром артилерійської батареї у складі 79-ї окремої десантно-штурмової бригади. Повернувшись з фронту офіцер, активно займався громадською діяльністю та справами ветеранів АТО. Очолював Хмельницьку Спілку учасників бойових дій, Хмельницьку обласну філію ГО «Українська асоціація інвалідів АТО». Був директором хмельницької футбольної команди ветеранів АТО — ФК «Легіон». Нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня. Помер від обширного інфаркту 11 березня 2017 року. Похований на Алеї Слави м.Хмельницького.

«Він народився в Росії, в родині військового. В родині з діда-прадіда передався наказ: «Бережи бійця! Сам залишайся голодним, а його нагодуй» - розповідає дружина покійного Наталя. Мій чоловік був вдячний долі, що він з родини офіцерів. Адже колись військові були елітою суспільства допоки на межі 20 і 21-го століть не стали непотрібними вигнанцями у своїй державі. І тут біда не затрималась – «старший брат» прийшов з війною. Андрій ще у березні 2014 року написав заяву у військкомат. Він казав: «Я офіцер і буду ховатися за спини пацанів, а вони там свої голови складатимуть?» Я не стала сперечатися з ним, бо знала, якщо він вирішить, то і танком його не спинити. Хоча тішила себе думкою, що всеодно не пропустять, бо ж має хворі ноги. Але тут пролунав дзвінок і Анрій коротко сказав: «Готуй мені все, що треба, - годний!» Я лиш спитала про ноги. А він з усміхом відповів: «А хто їх бачив?» Я все зрозуміла. Що мені залишалось? Мабуть, ще раз гордитися мужністю свого чоловіка, адже не кожному випадає в житті така честь – рідну землю боронити.


Він дзвонив сам. Часто не було звʼязку , але я розуміла – мені не можна. І таки дочікувалась дзвінка – два заповітних слова – все добре. Це означало, що добре не тільки з ним, але з усіма його хлопцями. Бо знала, що він переживає за них більше, як за себе. Я теж переживала і думала, як підтримати. А коли в листопаді випав перший сніг, почала відправляти теплі речі, шкарпетки і рукавички. А потім, з божою поміччю, знайшла і гроші на теплі берці. Бо знала, що хлопці з мокрими ногами при мінус 20 і більше – довго не повоюють. А напередодні ж був затяжний бій під дощем і снігом, а потім мороз – під 30 градусів. І я надумала доставити ці необхідні речі нашим захисникам. Вдалося домовитись: не заїжджаючи в Маріуполь (на 85 відсотків тоді проросійський) перевантажити машину і відправлятися назад додому. Але машину, разом з цитрусовими для застуджених хлопців, забрала так звана волонтер з ради Майдану і, звісно ж, нікуди не поїхала. Добре, що хоч взуття не віддала, як того горе-волонтерша хотіла, бо не бачити було його хлопцям!). Прийшлося викупити купе в потязі і з донецькою бригадою їхати до Маріуполя. Десь в полях за Вінницею виник звʼязок і Андрій питає: «Як справи?» А я йому у відповідь кажу, що їду до нього потягом… За якусь мить вона почула шквал емоцій: «Ти зовсім здуріла?! Куди ти їдеш? Тут війна! Тут вбивають!» Але я спокійно попросила зустріти мене на вокзалі, аби перевантажити все в його машину і я поїду додому. Але він вимкнув спересердя телефон. Мені тоді стало якось боязко. Десь о десятій вечора потяг прибув до Маріуполя. Я стала хвилюватися. Аж раптом бачу – заходять у вагон наші хлопці у повній екіпіровці. Як я зраділа! Завантажили машину, аж ледве закрили. Я вже зібралася йти до каси по квитки. Та раптом чую: «Іванович наказав привезти!» І хоч їхала у машині майже у висячому стані, але все одно раділа, що побачу свого вояку вперше за півріччя. Чекала його у тісненькій, але добре пропаленій времʼяночці. Він повернувся вдосвіта, після бою. Змучений, голодний і дуже схудлий. Стислося серце, кинулась його обіймати. А він лише сказав: «Як я стомився», приліг і заснув. Я обережно зняла з його хворих і опухлих ніг берци і носки… Андрій проспав до ранку, а потім приїхала за ним машина і знову поїхав на бойові позиції. Він ніколи не залишав своїх бійців самих і завжди залишав поле бою останнім. А я поїхала, разом з хворими бійцями в льодяній швидкій, на вокзал. Їхала додому потягом і всю дорогу подумки молилася, аби доля врятувала кожного бійця. Бо в таких жахливих умовах війни ні разу не пожалілись, а лише посміхались на прощання і на їх добрих обличчях ніби сяяло сонце. Сонце нашої віри в перемогу.

Спогади побратимів Андрія Рибцова:

Олег Пащенко – командир мінометної батереї батальйону «Фенікс»:

«Я служив пліч-о-пліч з ним і бачив, що він для своїх бійців і підопічних був, як батько. І коли його бійці потрапляли в інші формування , то офіцери тих підрозділів, бачачи як працюють їх підлеглі, питали, хто їх навчав. А вони з гордістю відповідали, що їх навчав «Балу». А якщо виникали проблеми у бійців, то вони в першу чергу зверталися до нього».

Артилерист, капітан, волонтер та хороший друг – так згадують Андрій Рибцова його побратими. Кажуть, для когось у батальйоні він був за батька, для інших - наставником.

Олег ПАЩЕНКО - командир мінометної батареї батальйону «Фенікс»:
- Я служив пліч-о-пліч з ним і я побачив, що він для своїх бійців і підопічних був як батько. В першу чергу він їх навчав. І дуже багато відгуків про нього чув. І коли його бійці потрапляли в інші формування, офіцери тих підрозділів питали, хто їх навчав
? Вони відповідали, що їх навчав «Балу». Якщо виникали проблеми у бійців, то в першу чергу вони зверталися до нього.

Армійську освіту Андрій Рибцов здобув у Хмельницькому вищому артилерійському командному училищі. Пройшов Афганістан. А тринадцять місяців і вісім днів чоловік перебував у східному українському пеклі.

Андрій РЯБЕКА – військовий побратим
- Завжди він був для нас, як стовп на який можна обпертися. Коли з’являвся Андрій Іванович, значить все добре, всі будуть живі здорові, ми в безпеці, всі захищені. Це основне з чим пов’язана особистість Андрія Івановича. Насправді, таких людей одиниці в Збройних силах. Він був воїном, він був талановитим у своїй справі. Він став легендою. 70% бойової слави нашого батальйону це його особиста заслуга.

Ще задовго до смерті Балу  нам вдалося  записати інтерв’ю з Андрієм. Він говорив відверто. Чоловік ніколи не був осторонь важливих подій землі, яку вважав рідною. Підтримав Революцію Гідності, а коли розпочалися протистояння на сході країни - вирішив йти добровольцем на Донбас. Тоді він зізнався : таке рішення було виважене та свідоме. Служив у батальйоні «Фенікс».

Андрій «Балу» РИБЦОВ - військовослужбовець

« Я професиональный военный. Мне просто надоело лежать на диване и смотреть как гибнут молодые ребята… Мать не знала до последнего дня, что я нахожусь на фронте, жена позитивно восприняла».


За 13 місяців перебування на українсько-російській війні він пережив чимало вражаючих до дрижаків ситуацій. Навіть у моменти вдаваного перемир’я знаходилися в стані бойової готовності. У такі хвилини їх рятували звичні речі.

«Балу»  - військовослужбовець

« Нас выручала гитара, шутки, соответственно, анекдоти рассказывали…»


Коли «Балу» повернувся у мирне життя ,продовжував допомагати армії вже як волонтер. Був керівником Хмельницької Спілки учасників бойових дій, обласної філії громадської організації «Українська асоціація інвалідів АТО». Серце Андрія зупинилось 11 березня від обширного інфаркту. «Балу» поховали на Алеї Слави кладовищі мікрорайону Ракове обласного центру.

 

 

 

 

Реклама

ТДВ «Хмельницькзалізобетон»

Пропонує вироби з деревини, виготовлені на німецькому обладнанні «weinig», двері виготовлення дверних полотен.

- дошка підлоги, блок-хауз, вагонка
- сходинки та під сходинки
- широкий вибір продукції зі складу та на замовлення

м.Хмельницький, вул.Чорновола, 31,т.64-51-97


КП «Цивільжитлобуд»

Проводить будівництво –1, 2, 3 – кімнатних квартир поліпшеного планування: вода, газ, індивідуальне опалення, дитячий майданчик, металопластикові вікна, утеплені стіни, парковка, офісні приміщення. Продаються приміщення під офіси, гаражі та магазини. Виконуємо будь-які будівельно-монтажні роботи.

м.Хмельницький, вул. Камʼянецька, 47,
т. 72-07-75, 65-85-03, 70-69-75, 050-824-91-64
www.civbuild.com

 


Будівельна компанія "Діта"

виконує усі види будівельних робіт вже 20 років.
Ми почали свою діяльність з невеликіх обсягів ремонтніх робіт.
Але сьогодні наша компанія досягля значних успіхів у сфері будівництва і є лідером ринку у нашому регіоні.
Компанія розвивається і рухається у ритмі нових тенденцій та технологій.
Ми будуємо те, що необхідно суспільству, країні та світу.
вул. Червоноармійська, 5
29009 м. Хмельницький

+38 (0382) 61 97 78
+38 (067) 381 20 40
e-mail: manager@dita.ua
www.pf-dita.com


З приводу розміщення реклами звертатися за тел. 65-59-01


 


29000, м.Хмельницький, Кам'янецька 47
т.65-59-01
tviypog@gmail.com

Шановні читачі !
Розпочалася передплата на друге півріччя. передплатний індекс 99876


Сертифіковано в Україні