Кіліан Пробст: "Я відкрив для себе Україну!"

ХМЕЛЬНИЦЬКА ОБЛАСНА ГРОМАДСЬКО-МОЛОДІЖНА ГАЗЕТА виходить з 14.02.2008 Передплатний індекс 99876

Кіліан Пробст: "Я відкрив для себе Україну!"

Електронна адреса Друкувати PDF

З волонтером Кіліаном вперше зустрілася у Меджибізькому дитячому будинку-інтернаті. Саме того дня, напередодні свят, туди вкотре виїжджали волонтери, яких очолює Тетяна Баско. Окрім допомоги для військових, волонтери постійно допомагають дітям-сиротам. Але цей заклад – особливий, адже тут знаходяться діти з особливими потребами, діти-інваліди з дитинства.

Рух волонтерської діяльності теж не знає меж і кордонів. Під час нашого спілкування з дітьми будинку-інтернату, мою увагу привернув симпатичний і стрункий хлопчина. Він уважно слухав свою старшу колегу-перекладача пані Олену. Як виявилось, це був волонтер з Німеччини – Кіліян Пробст.

- Кіліан, перш за все, думаю читачам буде цікаво дізнатися трохи про тебе: звідки ти приїхав, хто твоя родина?

- Я приїхав з міста Нюрнберга, мені 19 років. Ще під час навчання в школі я займався волонтерською діяльністю. А коли закінчив школу, почав думати, чим займатися далі? Приміром, у нас, в Німеччині, є багато варіантів. Після навчання можна просто відпочити у подорожах, можна попрацювати, а можна обрати третій варіант –волонтерська діяльність в соціальній сфері. Я вирішив обрати цей шлях - не йти одразу до університету, а присвятити рік після навчання волонтерській діяльності. Задля цього в Німеччині є багато соціальних програм. Я подав заявку на участь у проекті, який фінансується німецьким Федеральним Міністерством з економічного співробітництва та розвитку. Згідно цієї програми молоді люди від 18 до 26 років можуть їхати по всьому світу і займатися там волонтерською діяльністю. Мої батьки підтримали моє рішення. Крім батьків у мене є ще старші брат і сестра.

- А як вони сприйняли твоє рішення їхати в Україну і як ти саме потрапив у Хмельницький?

- Мама, коли сказав, що їду в Україну, не зраділа, спочатку злякалась. А батько більш спокійно поставився до цього. На жаль, в Німеччині мало інформації про Україну. Останнім часом дуже багато стало інформації щодо конфлікту на Сході України і люди асоціюють Україну лише з цим. Вони не знають справжнього життя в Україні. А мені тим і було цікаво, що я теж мало знав про Україну. Я звичайно міг вибрати якусь іншу європейську країну, але там мені було б не цікаво. Майже все так само, як і в нас. Мені хотілось нових вражень. Про Хмельницький раніше нічого не чув. Так сталось, що потрапив саме сюди.


- Коли ти прибув до України, яким було твоє перше враження?

- Перше враження я отримав ще дома, у Німеччині. В автобусі, крім мене, більше ніхто не розмовляв німецькою – їхали лише українці і росіяни! А друге враження отримав, коли перетнули кордон з Україною….

- Це, мабуть наші дороги!?

- О так! Дороги у вас, якби це сказати…

- Розумію. Скажу за тебе: нікудишні… Якби ж у нас на цих дорогах не крали мільйони, а робили, як треба, то, мабуть, могли бути не гіршими. А так маємо те, що одразу різнить Україну на кордоні. Але свої «мінуси» ми знаємо самі, а хотілось би почути щось позитивне. Що сподобалось?

- Зате мені сподобались ваші світлофори. Вони показують, коли йти, а коли - стояти. У нас таких немає. А ще мене здивували деякі речі. Приміром, я був дуже здивований, що у вас можна «підмінити» день. Коли до мене подзвонили зі школи і попросили вийти в суботу замість якогось дня наступного тижня, то я спочатку не зрозумів, що від мене хочуть? Але потім мені пояснили, що у вас можливо перенесення вихідного дня до святкового, якщо попередньо його відпрацювати. Так, на березневі дні, коли відзначали 8-ме березня, було підряд 4 дні вихідні. Але один з них був відпрацьований зарання – у суботу. Так, виявляється, зручніше для людей. А ще мені сподобалися ваші базари.

- Невже! Ти хочеш сказати, що Хмельницький базарне місто?

- Ні, я хочу сказати, що мені подобається те, що у вас є продуктові базари, де можна купити місцеві продукти. У нас таких немає, у нас лише є супермаркети. Але ж я не знаю, звідки там продукти? А тут, поряд з супермаркетами і магазинами, є такі базарчики, де можна купити ваші свіжі продукти.

А ще у вас молодь по-іншому спілкується.

- Що ти маєш на увазі?

- Я тут познайомився з вашими студентами. Так от на відміну від нас, де молодь в основному переписується одне з одним в соціальних мережах, у вас, в Україні, прагнуть до зустрічей. Ми зустрічаємося по вихідним, розмовляємо, проводимо вільний час.

- Можливо, у нас більш людський, більш душевний контакт у спілкуванні?

- Я не можу сказати, що в Німеччині більш безсердечні люди. Просто інша форма спілкування.

- Як проходить зазвичай твій день? Чим займаєшся? Зрештою, де ти тут живеш?

- Почну з того, що живу у гуртожитку Хмельницького професійного ліцею №8, де навчається багато дітей-сиріт. У мене є окрема кімната. Кухня, душова і туалет – на поверсі загальні. І це єдина незручність. А так умови проживання нормальні. Я вдячний і за це. Головне – тут спокійно і тихо. І якщо спочатку люди трохи хто з підозрою ставилися до мене – був мовний барˊєр, хто просто нервував, коли я щось не міг зрозуміти, то зараз більшість з них позитивно ставляться. Дехто вже здаля вітається до мене на німецькій мові!.. А одна пані постійно мене пригощає. Я їй кажу, що не потрібно, я не голодний, харчуюсь у столовій, але вона все одно щось смачне приготує і знову пригощає. Мовляв, покуштуй нашої домашньої їжі.


Свій звичайний день я планую по видам діяльності. Щодня зустрічаюся з підлітками – граю з ними в ігри. Приміром, я побачив, що деякі діти не вміють рахувати. Я розробив їм такі ігри, які спонукають їх до рахунку. Займаюся з ними німецькою мовою. Організовую дозвілля учнів у Хмельницькій змінній середній загальноосвітній школі ІІ - ІІІ ступенів №2. Там ми граємо з ними у розвиваючі, комунікативні, активні ігри, вивчаємо німецьку мову, а у вільний від навчання час ми ходили грати з підлітками у боулінг, просто гуляємо вулицями міста. А по неділях у «Хмельницькому обласному центрі надання соціально-психологічної допомоги» я займаюся з дітками та підлітками, які в силу важких життєвих обставин опинилися там. Крім того, допомагаю викладати німецьку мову в  Хмельницькому міському територіальному центрі соціального обслуговування (надання соціальних послуг) для літніх людей. Це дуже цікавий досвід. Мені кажуть, що я маю бути вчителем.

- То може ти і станеш вчителем?

- Ні, поки-що планую здобути вищу технічну освіту. Але життя покаже.

- Які у тебе спогади і враження залишаться про Україну і наш Хмельницький, коли ти вже будеш від’їжджати додому?

- Теплі спогади. Я відкрив для себе Україну. Вона мені сподобалась. Тут привітні люди. Ваше місто спокійне, охайне і дуже зелене. Мені подобається ваша центральна пішохідна вулиця. Там постійно щось відбувається: якісь заходи, святкові ярмарки, концерти. Там постійно грають вуличні музиканти. Це класно!

Крім Хмельницького я ще побував у Кам'янці-Подільському, Львові і Чернівцях. Дуже сподобалось! Гарні старовинні міста. Але найбільше мені сподобався Камʹянець! Це найкраще, що я бачив в Україні!

- Отож, маєш позитивні враження про Україну?

- Так. Я не помилився, що приїхав саме сюди. Навіть мої батьки мають намір приїхати до мене влітку. Хочуть теж побачити Україну.

- Тоді, як кажуть в нас в Україні – ласкаво просимо!

P/S. Такі соціальні проекти, як поділився думкою Кіліан, не переслідують надто глобальну мету – врятувати весь світ… Але зробити якісь маленькі зрушення в людських стосунках – це можливо. І те, чим він займається дає свої позитивні результати – німецький юнак за допомогою добрих справ пізнає світ і світ в його очах, і очах тих, кому він допомагає, стає кращим і добрішим сам і ті люди, з якими він спілкується. Саме цього так не вистачає в нашому сучасному житті. Якби люди хоч трохи намагалися жити, як живуть волонтери-добровольці, якби кожний робив свою маленьку добру справу щиро, не очікуючи від цього винагороди, світ став би набагато кращим. Без війн і голоду, без корупції і вбивств. Скажете це ідилія і так неможливо? Якби люди навчилися жити по-людські і витрачати свої сили на благо людської цивілізації, то на в нашому житті не відбувалися війни та екологічні катастрофи. Але, на жаль, поки-що, людство дуже недосконале і далеке від духовних цінностей життя. І благо, що є на землі рух волонтерів. Той маленький острів людей доброї волі. Острів надії, віри і любові.

Наталія Горденко


Kilian Probst: „Ich habe die Ukraine für mich entdeckt“

Den Freiwilligen Kilian Probst traf ich das erste Mal im Kinderheim in Medschybisch. Ein paar Tage vor Neujahr und Weihnachten sind Freiwillige unter der Leitung von Tetjana Basko zum wiederholten Mal dorthin gefahren. Außer der Hilfe und Unterstützung der Soldaten und des Militärs, helfen die Freiwilligen auch oft Waisenkindern. Aber die Einrichtung, in der wir an diesem Tag waren, ist speziell, da sich hier Kinder mit besonderen Ansprüchen befinden - Kinder, die von Geburt an eine schwere Behinderung haben.

Freiwillige Aktivitäten kennen keine Grenzen. Während der Zeit mit den Heimkindern, fiel meine Aufmerksamkeit auf einen sympathischen, schmalen jungen Mann. Er hörte aufmerksam seiner älteren Kollegin und Übersetzerin Olena zu. Wie sich herausstellte, war er ein Freiwilliger aus Deutschland – Kilian Probst. Und einen Tag vor dem Tag der ukrainischen Kriegsfreiwilligen traf ich mich mit unserem deutschen Gast.

Kilian, ich denke, zuerst wäre es interessant, ein Bisschen über dich zu erfahren: Woher kommst du, wer ist deine Familie?

Ich komme aus der Nähe von Nürnberg und bin 19 Jahre alt. Schon während meiner Schulzeit habe ich mich freiwillig engagiert. Und zum Ende der Schulzeit begann ich darüber nachzudenken, womit ich mich weiter beschäftigen will. Es gibt bei uns in Deutschland verschiedene Varianten, was man im Jahr nach der Schule machen kann. Man kann z.B. anfangen zu arbeiten, in Form von „work&travel“ verreisen, oder eben einen Freiwilligendienst im sozialen Bereich leisten. Ich habe die dritte Variante gewählt - nicht sofort zum Studieren an die Universität zu gehen, sondern erst ein Jahr einen Freiwilligendienst zu leisten. Dafür gibt es in Deutschland viele Organisationen und verschiedene Dienstformen. Meine Entsendeorganisation heißt „Initiative Christen für Europa e.V.“ kurz „ICE“ und ich leiste einen Freiwilligendienst im „weltwärts“-Programm des deutschen Bundesministeriums für Zusammenarbeit und Entwicklung. Über dieses Programm können junge Menschen zwischen 18 und 28 Jahren einen Freiwilligendienst in Entwicklungsländern auf der ganzen Welt leisten. Meine Eltern haben meine Entscheidung unterstützt. Außerdem habe ich noch einen älteren Bruder und eine ältere Schwester.

Wie hat deine Familie die Entscheidung wahrgenommen, für ein Jahr in die Ukraine zu gehen und wie bist du auf Chmelnezkyj gekommen?

Meine Mutter war zuerst etwas besorgt, als ich sagte, dass ich in die Ukraine gehe. Mein Vater sah meine Entscheidung etwas gelassener. Leider wissen viele Menschen in Deutschland nur wenig über die Ukraine. Wenn die Ukraine in den letzten Jahren in den Nachrichten erwähnt wurde, dann meistens im Zusammenhang mit dem Konflikt im Osten des Landes. Wie die Menschen in der Ukraine sonst leben, wissen jedoch viele nicht. Das Angebot, in der Ukraine einen Freiwilligendienst zu leisten, weckte mein Interesse, obwohl ich auch nicht viel über die Ukraine wusste. Ich hätte auch in andere europäische Länder gehen können, aber ich finde die Ukraine spannend. Hier unterscheidet sich einiges vom Leben in Deutschland und ich kann viele neue Eindrücke sammeln. Auch von der Stadt Chmelnezkyj hatte ich vorher noch nichts gehört.

Was waren deine allerersten Eindrücke, als du in die Ukraine gekommen bist?

Einen ersten Eindruck bekam ich schon in Deutschland. Im Bus saßen hauptsächlich Ukrainer und es sprach fast keiner mehr Deutsch. Und den nächsten Eindruck bekam ich, als wir die Grenze zur Ukraine überquerten.

Bestimmt wegen unseren Straßen!?

Ach ja! Eure Straßen, was soll ich dazu sagen…

Ich verstehe. Ich sage es statt dir: Sie sind miserabel… Wenn von dem Geld für unsere Straßen nicht viel geklaut werden würde, sondern die Straßen ordentlich gebaut worden würden, dann wären sie jetzt vielleicht nicht schlechter als in Deutschland. Und so haben wir etwas, was die Ukraine sofort an der Grenze unterscheidet. Aber die negativen Seiten kennen wir selbst, wir möchten gerne etwas Positives hören. Was hat dich noch am Anfang überrascht?

Eure Ampeln gefallen mir. Sie zeigen, wie viele Sekunden man warten muss, bis man gehen darf. Mir sind auch noch andere Dinge aufgefallen. Z.B. das freie Tage und Arbeitstage vertauscht werden können. So wurde ich schon einmal an einem Samstag angerufen, ob ich in eine Schule kommen kann. Dafür hatten die Schüler einen Brückentag freibekommen. Es ist hier auch so, dass wenn ein Feiertag aufs Wochenende fällt, dafür der Montag frei ist, sodass es bequemer für die Leute ist. Und mir haben auch eure Basare gefallen.

Aa! Was gefällt dir an unseren Basaren?

Mir gefallen die Lebensmittelbasare, auf denen man immer frische und regionale Produkte kaufen kann. Auch den großen Basar, auf dem man wirklich alles kaufen kann mag ich. Solche gibt es bei uns nicht. In Deutschland kaufen wir meistens in Supermärkten ein.

Außerdem ist mir Aufgefallen, dass Jugendliche hier viel mehr telefonieren. In Deutschland habe ich Treffen mit meinen Freunden meistens über soziale Netzwerke vereinbart. Hier habe ich ein paar Jugendliche kennengelernt und wenn wir uns treffen wollen telefonieren wir immer. Auch auf der Straße und in den Marschrutkas sieht man immer sehr viele telefonierende Menschen.

Wie ist dein Tagesverlauf? Was machst du? Wo wohnst du?

Ich wohne im Wohnheim des Chmelnyzkyj Profesijnij Lizeums Nr.8, einer Berufsschule, in der auch viele Waisenkinder lernen. Ich habe ein eigenes Zimmer. Küche, Dusche und Toilette befinden sich auf dem Gang. Und sonst sind die Lebensbedingungen normal. Ich bin dafür dankbar, dass ich hier wohnen kann. Wichtig ist mir, dass es hier recht ruhig ist. Auch wenn ich am Anfang manchmal etwas unverständlich angeschaut wurde, und es sprachlich bedingte Missverständnisse gab, sind die Mitbewohner mittlerweile nett zu mir. Einzelne begrüßen mich sogar schon von weitem auf Deutsch!.. Und Eine Frau bot mir sogar schon ein paarmal Essen an. Ich sagte ihr, dass ich das nicht brauche, weil ich nicht hungrig bin und in der Mensa esse – aber sie hat dennoch manchmal etwas Leckeres gekocht und mir angeboten, damit ich gute ukrainische Küche probieren kann.

Während einer normalen Woche habe ich unterschiedliche Aufgaben. Ich treffe mich mit den Jugendlichen und spiele mit ihnen Spiele. Mir ist zum Beispiel aufgefallen, dass manche von ihnen nicht gut zählen und rechnen können. Mit ihnen spiele ich spiele mit Zahlen. Außerdem bringe ich manchen von ihnen Deutsch bei. Des Weiteren biete ich Freizeitbeschäftigung für Schüler einer speziellen Abendschule an. Dort spielen wir aktive Spiele, lernen Deutsch und treffen uns auch teilweise außerhalb der Regelmäßigen Zeiten z.B. zum gemeinsamen Bowling oder Spaziergängen. Sonntags bin ich häufig in einer Einrichtung und Spiele mit Kindern, die aufgrund schwieriger Lebensumstände nun dort leben und freitags helfe ich mit in einem Seniorenzentrum Deutschunterricht für ältere Menschen anzubieten. Das ist eine sehr interessante Erfahrung. Die Senioren dort sagen mir, ich sollte Lehrer werden.

Und? kann es sein, dass du einmal Lehrer wirst?

Nein, ich denke daran einen technischen Beruf zu studieren. Aber das Leben wird es zeigen.

Welche Erinnerungen und Eindrücke wirst du aus der Ukraine und Khmelnyzkyj mitnehmen, wenn du wieder nach Hause abreist?

Warme Erinnerungen. Ich habe die Ukraine für mich entdeckt. Sie gefällt mir. Dort sind angenehme Menschen. Eure Stadt ist ruhig und grün. Mir gefällt eure Zentrale Fußgängerzone. Dort ist immer was los: Veranstaltungen, Feste, Konzerte. Und dort spielen jeden Tag Straßenmusikanten. Das ist toll!

Außer Khmelnyzkyj habe ich in der Ukraine schon Kamjanez-Podilskyj, Lviv und Czernowitz gesehen. Von ihnen hat mir bis jetzt Kamjanez am besten gefallen.

Also, hast du einen positiven Eindruck von der Ukraine?

Ja. Ich habe es nicht bereut hierher zu kommen. Sogar meine Eltern werden mich im Sommer besuchen. Sie wollen auch die Ukraine sehen.

Ja dann – Herzlich willkommen!

P.S. Solche sozialen Projekte, wie Kilian berichtet hat, können keine großen globalen Probleme lösen, nicht die Welt retten. Einen Beitrag zu zwischenmenschlichen Beziehungen zu leisten – das ist möglich. Und das, womit er sich beschäftigt zeigt auch positive Resultate – der Junge aus Deutschland tut etwas Gutes und lernt gleichzeitig die Welt durch seine Augen kennen, und die Welt, in seinen Augen und in den Augen der Menschen denen er hilft und mit denen er sich beschäftigt, wird selbst besser, genauso wie die Menschen. Gerade das fehlt oft in unserem modernen Leben. Wenn alle Menschen versuchen ein Bisschen so wie Freiwillige zu leben, wenn jeder gerne etwas kleines Gutes für den Anderen tut, ohne eine Belohnung dafür zu erwarten, würde die Welt viel schöner werden. Ohne Kriege und Hunger, ohne Korruption und Mord.

Sagen sie, dass das ist eine Idylle und so nicht möglich? Wenn die Leute lernen menschlich zu leben und ihre Kräfte für das Wohl der menschlichen Zivilisation einzusetzen, dann gäbe es leben keine Kriege und keine ökologischen Katastrophen. Aber leider sind Menschen noch nicht vollkommen und weit den geistigen Schätzen entfernt. Doch zum Glück gibt es Freiwillige auf der Welt – als eine kleine Insel der Menschen guten Willens. Eine Insel der Hoffnung glaube und der Liebe.

 

 

Реклама

ТДВ «Хмельницькзалізобетон»

Пропонує вироби з деревини, виготовлені на німецькому обладнанні «weinig», двері виготовлення дверних полотен.

- дошка підлоги, блок-хауз, вагонка
- сходинки та під сходинки
- широкий вибір продукції зі складу та на замовлення

м.Хмельницький, вул.Чорновола, 31,т.64-51-97


КП «Цивільжитлобуд»

Проводить будівництво –1, 2, 3 – кімнатних квартир поліпшеного планування: вода, газ, індивідуальне опалення, дитячий майданчик, металопластикові вікна, утеплені стіни, парковка, офісні приміщення. Продаються приміщення під офіси, гаражі та магазини. Виконуємо будь-які будівельно-монтажні роботи.

м.Хмельницький, вул. Камʼянецька, 47,
т. 72-07-75, 65-85-03, 70-69-75, 050-824-91-64
www.civbuild.com

 


Будівельна компанія "Діта"

виконує усі види будівельних робіт вже 20 років.
Ми почали свою діяльність з невеликіх обсягів ремонтніх робіт.
Але сьогодні наша компанія досягля значних успіхів у сфері будівництва і є лідером ринку у нашому регіоні.
Компанія розвивається і рухається у ритмі нових тенденцій та технологій.
Ми будуємо те, що необхідно суспільству, країні та світу.
вул. Червоноармійська, 5
29009 м. Хмельницький

+38 (0382) 61 97 78
+38 (067) 381 20 40
e-mail: manager@dita.ua
www.pf-dita.com


З приводу розміщення реклами звертатися за тел. 65-59-01


 


29000, м.Хмельницький, Кам'янецька 47
т.65-59-01
tviypog@gmail.com

Шановні читачі !
Розпочалася передплата на друге півріччя. передплатний індекс 99876


Сертифіковано в Україні