Йому було лиш 22 і посміхалася весна...

Вівторок, 17 травня 2016 12:41 Наталка
Друкувати

 

Денис Андрійович Дзингель народився 20 червня 1992 року у м.Хмельницькому в сім’ї робітника та працівниці сфери обслуговування. Денис був другою дитиною у сім’ї Надії та Андрія. У 1998 році хлопчик пішов до першого класу Русанівської загальноосвітньої школи. Далі Денис навчався у Голосківській школі. З 2010 року пішов на службу у збройні сили України за контрактом. В квітні 2014 року був мобілізований Летичівським райвійськкоматом на військову службу. З того ж часу виконував свій військовий обов´язок в зоні АТО. Під Іловайськом 24 серпня 2014 року Денис був тяжко поранений і впав у коматозний стан. Не приходячи до свідомості, Денис помер 13 жовтня 2014 року. Посмертно нагороджений орденом "За мужність" III ступеня. Похований в с.Русанівці Летичівського району.
Указом Президента1/2015 від 4

Йому було лише 22. А честь віддавали старий і малий, і офіцер, і рядовий. Він – наш Герой, Патріот, Захисник. А по справедливості, то всієї України, бо за її цілісність і суверенітет він віддав своє життя: юне, щасливе, наповнене планами і мріями.

 

Люблячий та уважний син, добрий брат, щирий та надійний друг –  Денис, житель с.Русанівці, випускник Голосківської школи. Йому б жити, любити, будувати, народжувати та виховувати дітей. Та життя обірвалось на юнацькому злеті…

Денис разом з батьками та братом Андрієм проживав у м. Хмельницькому до 1996 року Згодом сім"я Дзингелів переїжджає на постійне місце проживання у мальовниче с.Русанівці Летичівського району, що знаходиться за два кілометри від автотраси Львів-Кіровоград і славиться пам’яткою природи «Гранітний кар’єр».

У 1998 році Дениско пішов до першого класу Русанівської загальноосвітньої школи. Класний керівник Міла Ороховська відмічала активність і пізнавальний інтерес світлого хлопчини. Денис із високим та достатнім рівнем знань закінчив 4-й клас цієї школи в 2002 році.

Далі Денис навчався у Голосківській школі. Його вчителі під час навчання у 5-9-х класах Голосківської школи проявив себе як дисциплінований, відповідальний та старанний учень. Проявляв схильність до історії, фізики. Був активний у громадському житті класу, постійно брав участь у загальношкільних пізнавальних та творчо-виховних заходах. Був капітаном футбольної команди класу, учасником районних спортивних змагань. При виконанні доручень проявляв працелюбність і витримку. У старших класах обирався членом Учнівської ради школи, в роботі якої проявляв ініціативу та творчий підхід. Класний керівник Любов Миколаївна Новак зауважувала його дружелюбність, щирість, відкритість та доброзичливість у стосунках з ровесниками та старшими людьми. Денис мав гостре відчуття справедливості та відповідальності.

З 2007 року Денис навчався у Голосківському професійному аграрному ліцеї. Викладачі ліцею відзначають його як розумного та наполегливого студента. На загальних зборах ліцеїстів він був обраний головою учнівського самоврядування ліцею і президентом учнівської ради. Користувався довірою та повагою однолітків та викладачів. По закінченню Голосківського ПАЛ отримав диплом за спеціальністю: «Тракторист-машиніст сільськогосподарського виробництва, водій автотранспортних засобів категорії С; слюсар-ремонтник».

Проте працювати за спеціальністю не влаштувався і з 2010 року пішов на службу у Збройні сили України за контрактом. Службу проходив у військовій частині А-4239 мікрорайону Раково у м. Хмельницькому. По закінченню дії контракту в 2013 році звільнився із лав збройних сил України. Денис не цурався роботи ні в селі, де допомагав батькам, ні в місті, де з колишніми одногрупниками працював на будівництві. За яку роботу він не брався – нарікань на нього не було.


В квітні 2014 року, при першій хвилі мобілізації, був мобілізований Летичівським райвійськкоматом на військову службу. З того ж часу виконував свій військовий обов´язок в зоні АТО. Як відомо із слів його ротного, не лякався, не відступав, не зрадив. Був гарним кухарем на польовій кухні, уважним на блокпості, умілим при управлінні БТРом.


Денис разом із своїми побратимами, прориваючись з Іловайського котла, був важко поранений. Це сталося 24 серпня 2014 р. Молодий 22 річний боєць отримав 7 кульових поранень. Два дні перебував у польовому госпіталі, де медики зробили все можливе і неможливе, щоб доправити юного захисника України у Дніпропетровський військовий госпіталь. Лікарі, волонтери проявили неабияку наполегливість та витримку для того, щоб зберегти шанс на життя молодому організму. Денис переніс ряд важких операцій. Коли стан його вважався важким, але стабільним, було прийнято рішення 12 жовтня літаком доправити молодого воїна у Львівський військовий шпиталь. Кома не відпускала бійця, хоч ніхто не втрачав надію. Але доля виявилась невблаганною: 13 жовтня 2014 року, так і не приходячи до свідомості, Денис помер.

«Денис був мужнім, впевненим і надійним солдатом. Ніколи не тремтів, не відступив, не зрадив. А ще він добре куховарив, що не менш важливо у польових військових умовах», - відзначив командир роти, який приїхав провести свого солдата в останню путь.

Велика громада сіл Русановець та Голоскова, однокласники, друзі, знайомі, вчителі вслухалися у слова іншого солдата, який назвав Дениса братом і цитував слова із Біблії. Зі сльозами на очах згадував не тільки про те, як воювали, а як домовлялися повернутися додому на рідну Летичівщину і разом відсвяткувати перемогу...

Якими б вони стали, колишні хлопчаки, учні? Дорослими, мудрими, досвідченими...

Місцевий священик отець Олександр мудро, виважено, по-християнськи звернувся тоді до усіх присутніх, розкривши складність ситуації на сході України та зауважив важливість нашої молитви за здоров’я воїнів, які зараз захищають Україну і за упокій воїнів полеглих на полі брані.

Тремтить голос класного керівника, яка згадує шкільні роки Дениса, його добру вдачу, щиру посмішку, веснянкувате усміхнене обличчя. Вшановує його пам’ять і дякує батькам за виховання сина-героя.

Визнає героїзм юнака голова ветеранської ради – Хайдар Гузаїров. Сивочолий дідусь схиляв голову перед героїзмом юнака.

Поховали юного подолянина, патріота України, славного героя 15 жовтня 2014 на цвинтарі

рідного села Русанівці.

Сумує Летичівщина. Сумує Поділля. Сумує Україна.

Слава Україні! Героям Слава! Герої не вмирають!

 

Останне оновлення Четвер, 23 лютого 2017 17:33