ДАН - добрий ангел неба...

Вівторок, 29 листопада 2016 14:52 Наталка
Друкувати

 

 

Дан Вікторович Колісник народився 30 грудня 1989 року в с.Калиня на Камʼянеччині, в інтелігентній сільській родині вчительки і художника. Навчався у початковій школі села Калиня, Кульчиєвецькій загальноосвітній школі. Після школи продовжив навчання в Камʼянець-Подільському ліцеї з підвищеною війьково-фізичною підготовкою, згодом у Львівській академії сухопутних військ імені гетьмана Сагайдачного, яку закінчив із золотою медаллю. Служив у 8-му полку спепризначення м.Хмельницького. У квітні 2013 року, як кращий офіцер, їздив на навчання у Норвегію, у жовтні – до Канади.

В зоні АТО з березня 2014 року служив командиром роти розвідників і був одним з кращих командирів груп українських спецпризначенців. Загинув 26 жовтня 2014 року під час спецоперації з прориву оточення навколо одного з блок-постів. При житті нагороджений орденом «За мужність III ступеня». Посмертно нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня. Похований в м.Червоноград Львівської області. Почесний громадянин Камʼянець-Подільського району та м.Хмельницького.

 

Коли напередодні Нового року у родині Колісників сталося поповнення і на світ зʼявився богатир з вагою 4.200, батько довго шукав йому імʼя. І, нарешті, знайшов – Дан, що означає воїн. Так, мабуть, долею новонародженому судилося воювати.


«Дан був у нас другою дитиною, - розповідає мама Галина Петрівна. Він на півтора роки був молодший від Віктора. Вони для нас були, як два крила, які допомагали нам жити. Наші хлопці росли добрими і чесними. І навіть зараз, через біль утрати, я пишаюся своїм Даном, який врятував чиїхось синів і цим самим подарував матерям надію на щасливе майбутнє». Батько Дана Віктор Григорович, який служив в армії розвідником, часто розповідав хлопцям про армію і службу, про свого батька-фронтовика, який закінчив війну в Німеччині. Мабуть, ці розмови і стали поштовхом у виборі професії Даном.

«Дана я намагався виховувати справжнім «мужиком», - каже батько Віктор Григорович. Пригадую, як сину робили невеличку операцію на лімфовузлі без наркозу. Як зараз бачу сльози на його личику… Але ні плачу, ні крику він не видав».

Незвичайною дитиною Дан був у всьому: навіть до першого класу пішов у віці 5 років і 8 місяців. Просто на той час мама не мала з ким його лишити вдома. І не помилилась: хлопчик хоч був наймолодший у класі, проте чудово навчався. Вчителі пригадують, що Дан був дуже спортивним хлопчиком і любив фізкультуру, а особливо баскетбол.

Олег Ковальчук, вчитель фізичного виховання пригадує: «Це було під час зимових канікул. На дворі вітер, хурделиця, снігові замети такі, що важко було пробратися. Раптом чую у спортзалі якийсь тупіт. Відкриваю двері – стоять два «сніговички»: Дан і Вітя пройшли пішки 4 кілометри, щоб пограти у баскетбол!»

Сергій Омаров, однокласник: «Дана знав ще з раннього дитинства. Він був особливим і мав загострене відчуття справедливості і будь-яку справу доводив до завершення. Здавалося, що для нього нічого не було неможливого. Потрібно співати – Даник співає, малювати – малює… Та особливо великий хист виявляв до точних наук. На кожній контрольній був у центрі уваги. До речі, списувати він давав усім. Пригадую, як ми кожного ранку перед математикою чекали на Колісника, знаючи, що Даник точно розвʼязав усі завдання».

Денис Присяжний, друг дитинства: «На вулиці ми жили дуже добре. В дім Колісників, коли не зайдеш – тобі раді: нагодують, підтримають, щось цікаве розкажуть. Батько Дана часто малював фарбою нам прізвища і номера на футболках. Це була футбольна форма, якою ми дуже пишалися. А ще у батька був туристичний намет, який він часто розкладав нам посеред лісу і ми не могли цим натішитись! У той час наших ровесників почали захоплювати (або поневолювати!-авт.) компʼютерні ігри та інші ігрові приставки. Багато хто годинами просиджував за ними. А Дан сказав: «Я краще за цей час відро грибів назбираю чи торбу карасів наловлю. І для здоровʼя корисно і в дім прибавка».

Після закінчення 9-го класу Кульчиєвецької школи, Дан вступив до Камʼянець-Подільського ліцею з підвищеною військовою підготовкою. І як же він тоді цим пишався!


Навчання у ліцеї – то були перші кроки Дана в самостійне життя.

Вихователь ліцею капітан Семенюк: «На моїх очах з маленького на зріст юнака сформувався сильний духом воїн, з міцним характером і сталевою волею. Пригадую, якось ліцеїсти бігли крос з речовими мішками, в яких були особисті речі. Це дуже виснажливе випробування, і багато хто «сходив» з дистанції. Я тоді хвилювався за кількох учнів, а особливо за Дана. І яке було моє здивування, коли цей юнак не тільки сам добіг до фінішу, а крім свого ще й приніс речовий мішок свого товариша, який був на голову вищий і більш дужий…»

Василь Кравчук, однокласник-ліцеїст: «Якось на полігоні у нас були змагання між взводами і час забігу рухався по останньому колу, а останніми бігли наші «великі» хлопці. Так от, Дан, найменший зі взводу, був одним із тих, хто залишились у «хвості», а за руки тягнув відстаючих, в той час, як наші головні спортсмени побігли вперед за рекордами. Ось такий він був у всьому – все заради команди».

Валентина Войчишина, педагог-організатор, вчитель історії: « Дане, ким ти збираєшся бути, що ти так ту фізику вчиш? – часто запитувала його. А він мені коротко відповідав: «Розвідником!». І я пробачала йому деякі погрішності свого предмета, бо знала, що він був серйозний у своїх намірах. А якось Дан, після закінчення ліцею, приїжджав у місто на військові курси, зайшов у ліцей. Ми зустрілись… То вже був не маленький хлопчик, а змужнілий і гарний чоловік. Сміливо б пішла з ним у розвідку!»

Коли Дан був курсантом Львівської академії Сухопутних військ, він там навчався на «відмінно» і за роки навчання став гордістю академії, її кращим учнем. Його фото було розміщено на обкладинці журналу «Офіцер України», а на випуску під час церемонії прощання з прапором академії йому було надано право виконати цю почесну місію. І не тільки гарним навчанням проявив себе майбутній офіцер. Дан, як і його батько, був «майстром на всі руки»: і ремонт в казармі зробить, і плитку покладе на тротуарах, і стінгазету напише, і, навіть, курсантів постриже! І це неповний перелік всіх справ, які в нього виходили добре. Але не тільки навчання і робота були у молодому житті Дана. На четвертому курсі у нього зʼявилася Аня і його серце було сповнене коханням до майбутньої дружини. Молодята були по-справжньому щасливі!


«Ми познайомились у січні 2008 року, - згадує дружина. Згодом, все більше часу хотіли проводити разом, а через півтора року Дан запропонував мені вийти за нього заміж. І я просто не могла повірити в своє щастя – так палко його кохала! Ми розписались 24 вересня 2009 року, а через рік скромно обвінчались у церкві».

Після закінчення академії Дан поїхав працювати у Хмельницький. За свою працю нагороджувався грамотами за різні професійні заслуги. Так у 2011 році Дан був високо оцінений суддями за професіоналізм на змаганнях у Пскові (Росія), у 2012 році був нагороджений за проведення змагань на кращу розвід групу по Україні. У квітні 2013 року їздив на навчання у Норвегію, а у вересні поїхав на 3-х місячні курси навчань у Канаду.


Дан був не тільки професіоналом своєї справи, але й ніжним, вірним чоловіком і люблячим батьком. Як пригадує дружина, коли тільки почали «планувати» своїх діток, він завжди говорив: «в нас буде двоє». І Бог подарував таке щастя – народилася двійня хлопчиків: Кирилко і Даніїл.


Попереду були довгі і щасливі роки життя в мирі, любові і злагоді… Але мир порушила війна. Командир роти розвідників Дан Колісник зі своїми товаришами з перших днів став на захист своєї Батьківщини. На війні – як на війні і розвідники мали виконати завдання зі значно меншими силами, ніж у противника. Це сталося 26 жовтня, під час проведення спецоперації з прориву оточення навколо одного з блокпостів. Порятунку чекали десятки українських солдатів. На фронті тоді був оголошений режим перемирʼя, якого дотримувались лише наші війська, а сепаратисти не припиняли обстрілів та підлих вилазок. У цьому бою, рятуючи своїх товаришів від неминучої загибелі, смертю хоробрих загинув командир розвідувальної роти Дан Колісник - мужній Воїн Світла. Вічне життя Герою!

Наталя Горденко, за матеріалами книги В.Данилюка «Два капітани з Подільського краю»

 

Останне оновлення Четвер, 23 лютого 2017 17:22